Однак тривала відірваність від Батьківщини не послабила бажання допомагати однодумцям в Росії. Відповідну роботу координував відомий анархіст О. Шапіро. "Вся робота в Росії в його руках", - повідомляло поліцейське джерело [5.-Ф.102.-Оп.1914.- Спр.12.ч.1л.-Арк.4]. У 1912 р. російські анархісти в Лондоні створили власний (до того діяв міжпартійний) Червоний Хрест, через який для потреб організації кошти надходили не лише з Європи, але й США та Канади. Лондонська група активно відгукувалась на події у Росії. Так, у березні 1912 р. вона організувала мітинг протесту проти побиття в російських тюрмах політичних ув' язнених, а у травні розіслала "Відозву до британських і американських робітників" із приводу ленських подій [5.-Ф.102.-Оп.1914.-Спр.12.ч.1л.-Арк.11,13; Ф.1129.- Оп.1.-Спр.39.-Арк.19].

Звичайно, як і у попередні роки, позитивно на діяльності лондонських анархістів позначалось проживання поряд з ними П. Кропоткіна. У 1912 р. для популяризації анархізму активно використовували 70-річний ювілей патріарха. В емігрантських колоніях організували урочисті збори. На адресу Кропоткіна надійшли численні вітання багатьма мовами. Серед них і українською від Бориславської групи анархістів-комуністів [5.-Ф.1129.- Оп.1.-Спр.15.-Арк.9].

П. Кропоткін продовжував виступати перед анархістами, був активним автором їх часописів, надавав однодумцям матеріальну допомогу. Хоча з останнім виникали проблеми. Бажаючих її отримати було більш ніж досить, і прохання часто виявлялися необгрунтованими. Зберігся цікавий лист Кропоткіну з Парижа. Анархіст-початківець Л. Чорний, у минулому студент-медик Московського університету, писав про те, що видав книгу з викладом своїх поглядів й дуже хоче продовжувати працювати у цьому напрямку. Оскільки у батька екс-студента відставного полковника велика сім'я, то молодий "письменник" висловлював надію, що Кропоткін забезпечить його на 2-3 роки літературною стипендією у розмірі, який дозволить утримувати і дружину, і дитину. Однак Кропоткін розчарував Л. Чорного, надіслав лист-відмову, в якому вказував, що можна не лише писати, але й знайти іншу достойну роботу [5.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.2757.-Арк.1-2, 5].

Найбільша концентрація анархістських груп спостерігалась у Швейцарії. У цій невеликій країні перед світовою війною їх було 5 (Женева, Лозанна, Цюріх, Базель, Шафхаузен). Активністю виділялися три перші з них. Женевська група у 1912 р. нараховувала 10 осіб. Її лідером був С. Зедгенідзе, студент-медик місцевого університету. В його обов' язки, крім загального керівництва справами групи, входило опікування касою й виданням та поширенням літератури, організація роботи гуртків. Помітною фігурою був і М. Дайнов, котрий жив в еміграції вже багато років. Лозаннська група (6 осіб) складалася виключно з євреїв. Поліцейське джерело повідомляло, що ці дві групи ставили завданням теоретичну підготовку своїх членів, для чого для них, а також тих, хто співчував анархізму, читали лекції, проводили співбесіди з практичних питань. Обидві групи мали намір готувати пропагандистів і агітаторів, здатних здійснювати роботу в Росії самостійно. Женевська група до того ж робила акцент на матеріальній підтримці російських анархістів, які знаходились в ув'язненні та на засланні [5.-Ф.102.-Оп.1913.-Спр.12ч.1ж.-Арк.1; Оп.1912.-Спр.12т.1.-Арк.15].

Щонайменше 10 осіб складало цюріхську групу. Її очолював Г. Харазов, який революційну діяльність (участь у студентських заворушеннях) розпочав ще у 1897 р. Група мала статут, який регламентував членство в ній, визначав напрямки роботи. Двічі на тиждень відбувалися збори: одні для обговорення практичних справ групи, інші - для теоретичних занять. Цюріхці заручилися підтримкою А. Кареліна та І. Гроссмана і, як раніше зазначалося, стали видавцями газети "Рабочий Мир". У 1912 р. після відповідної підготовки один із членів групи виїхав на нелегальну роботу в Росію [5.-Ф.102.-Оп.1912.- Спр. 12т.3.-Арк.42; Спр.12ч.1ц. - Арк.1,5,9,44].

Дві групи діяло у Бельгії (Брюссель, Льєж). Столична група нічим особливим не відзначалась, а льєзька група анархістів-комуністів "Анархія" належала до помітних в

Європі. У своєму складі вона нараховувала 9 осіб, серед яких були і два бельгійці [6.-С.668;

-Ф.102.-Оп.1913.-Спр.12.ч.1/16.-Арк.1]. Лідер групи В. Алейніков був колоритною фігурою. За активну участь в анархістському русі у вересні 1907 р. його засудили в Петербурзі до 8 років каторги. Але відразу після винесення вироку він втік із зали суду й зумів перебратися до Західної Європи. Пізніше з Алейніковим трапилася цікава метаморфоза. За радянських часів він став добропорядним громадянином. У 20-ті роки - відповідальний працівник Вищої ради народного господарства, виїжджав за кордон, займався питаннями технічного оснащення промисловості [6.-С.668]. У розглядуваний же період він і його група стали відомими, коли доклали енергійних зусиль для об'єднання розрізнених сил анархістів-емігрантів. Про цю їх діяльність мова йтиме в подальшому.

Центр російської політичної еміграції після революції перемістився з Женеви до Парижа. В анархістів у Парижі теж було декілька груп. На рубежі 1911-1912 рр. там виникла "позапартійна" група "Вільних соціалістів", яку очолив А. Карелін. Група займала позицію між анархістами й соціалістами-революціонерами, випускала власний журнал "Молот". У 1912-1913 рр. вийшли два його номери. У 1913 р. за ініціативою того ж Кареліна в Парижі 8 невеликих груп утворили "Братство вільних общинників (Федерацію анархістів- комуністів)". Серед співзасновників була й українська "Спілка Вільних громадян" (назва в документах подавалась українською мовою - В.М.). Група "Вільна праця", що ввійшла до Федерації, у зв'язку з цією