організаційні засади об'єднання груп у Федерацію. У ній, зокрема, наголошувалось: "Кожна група, як автономна одиниця, самостійно вирішує всі питання своєї внутрішньої організації. Якщо в одному і тому ж місті є декілька анархістських груп, то ніщо не заважає кожній з них, зберігаючи свою повну автономію, приєднатися до загальноанархістської Федерації. Друга резолюція визначала принцип об'єднання в групи: "Конференція знаходить бажаним групування анархістів на ґрунті спільної роботи, на ґрунті інтимності, або ж на ґрунті обох цих мотивів". Нарешті, третя окреслювала основні напрямки закордонної роботи. "Групи Федерації сприяють анархо- комуністичному руху в Росії і разом з тим ведуть агітацію серед вихідців з Росії, які проживають за кордоном" [6.-С.548-549].
Конференція прийняла рішення про утворення Федерації груп, яка покликана була збирати і координувати сили анархістів і, не порушуючи автономію кожної з груп, забезпечувати необхідну єдність дій. Для керівництва поточними справами обирався Секретаріат. Планувалося у серпні 1914 р. провести з'їзд всіх груп і не пізніше цього ж терміну з' їзд Федерації. Друкованим органом Федерації конференція визначила газету цюріхських анархістів "Рабочий Мир". На заключному засіданні вже у перший день нового 1914 р. учасники конференції обговорили питання покращення агітаційно- пропагандистської роботи за кордоном.
Ми досить детально зупинилися на боротьбі навколо з' їзду, бо вона не лише висвітлила проблеми, але й показала готовність анархістів до певної самопожертви. Промовистий сам факт проведення у підсумку боротьби хай лише і конференції. Для анархістів з їх запереченням централізованої партійної організації, абсолютизацією індивідуалізму і свободи особи зібратися й виробити спільні рішення було рівнозначно подвигу. Заради забезпечення зростання впливу на рух в Росії частина з них спромоглася наступити на власне горло.
Однак природа анархізму у час після конференції все ж далася взнаки. Звичайно, рішення об'єднавчого форуму послужили для груп певним орієнтиром у їх роботі. Але от керуватися вказівками чи навіть порадами якогось центрального органу, співпрацювати з ним закордонним анархістам виявилося не під силу. Секретаріат Федерації змушений був у першому ж звіті про свою діяльність констатувати - групи його ігнорували. Повним мовчанням вони обійшли пропозицію спільно виробити чергу денну закордонного загальноанархістського з'їзду. Хоча на конференції голосували за його проведення в серпні 1914 р. Не відгукнулися групи й на нагадування про допомогу "Рабочему Миру" тощо. В активі Секретаріату виявилося лише налагодження співпраці з групами Північної Америки та Австралії в організації розповсюдження друкованого органу. "Рабочий Мир" у багатьох містах цих континентів почав поширюватись у значній кількості [6.-С.561-562].
Вкажемо, що цей одинокий успіх став можливим завдяки взаємній зацікавленості. Це видно хоча б з публікації у "Голосе труда" листа групи бронзвільських читачів "Рабочего Мира". Автори листа повідомляли про організовані ними платні вечори, надходження від яких призначались "Рабочему Миру", і закликали російську еміграцію в Америці взятися за справу матеріального зміцнення єдиного в Європі видання анархістів [4.-№39.-1914.- Травень].
Що ж до подальшої роботи секретаріату Федерації з "європейцями", то, не дочекавшись відповіді на своє звернення (відгукнулась лише одна група), його члени самотужки розробили порядок денний й порядок скликання загальноанархічного з' їзду, намітили навіть конкретний час і місце проведення (22-25 серпня 1914 р., Лондон). Однак, посилаючись на необхідність проведення наступного з'їзду Федерації, а також планований міжнародний Конгрес анархістів, групи виступили проти, й цей форум так і не відбувся.
Стан справ після утворення Федерації якнайкраще ілюструє опублікована в "Рабочем Мире" стаття "Настрої і думки". Її автор відзначав: "Ледве-ледве, після проміжку в декілька років, вдалося зібрати сили за кордоном, утворити групи, орган, федерацію, ледве вдалося переконати, що при бажанні і щирості можна зробити дещо для руху і за кордоном, спочатку для себе, а згодом і для сприяння російському руху, як знову чути голоси - навіщо потрібна робота за кордоном, навіщо потрібний орган" [3.-№3.-1914.-Квітень].
Ситуацію в закордонних організаціях станом на 1914 р. висвітлила й дискусія про шляхи допомоги Росії, яка розгорнулась на шпальтах "Рабочего Мира", тепер вже органа Федерації груп. Її ініціювала публікація статті за підписом "молодий закордонник". Автор жорстко констатував: "За останні роки нами, що проживають за кордоном, нічого не зроблено, щоб пожвавити анархістський рух в Росії". З імперії надходили повідомлення про існування великого попиту на пропагандистів-анархістів, й автор пропонував перейнятися хоча б цією проблемою. Федерація, на його думку, повинна сформувати спеціальну групу й відправити до Росії [3.-№2.-1914.-Березень]. Вже у наступному номері газети з'явилося три статті-відповіді, серед яких дві належали лідерам - О. Голбергу та І. Гроссману. Обидва погоджувались з негативною оцінкою закордонної діяльності. О. Голберг при цьому пояснював усе об' єктивними обставинами: "Залежало не від нас. Народний рух завмер. Нам залишалося лише чекати пробудження. 8 останніх років було відсутнє поле брані", й відзначав позитив - зробили багато: врахували досвід, з' ясували недоліки руху, свої помилки, працюємо над практичною підготовкою самих себе до революції. І. Гроссман виявився критичнішим. Він констатував, що пожвавлення революційного руху в Росії відбувається поза організаційним впливом анархістів. Закордон демонструє дивну байдужість до діяльності тих, хто працює в Росії. Нічого не зроблено, щоб зв'язатися з Росією. Багато хто мріє не про повернення для роботи на Батьківщину, а про від'їзд до Америки