На наш погляд, ці дві точки зору висвітлюють дві сторони однієї медалі й разом створюють узагальнюючу картину закордонної діяльності анархістів. У ній органічно поєднувались як зусилля з підготовки кадрів, прагнення до певної координації дії, так і нехіть багатьох перейматися російськими проблемами. Спільною була констатація факту - закордонні організації майже не мали зв'язку з Росією. Показово, що конкретну пропозицію "молодого закордонника" відкинули одностайно. І. Гроссман її проігнорував, а О. Голберг, погодившись, що потрібно розпочати підготовку досвідчених пропагандистів, рішуче заперечував проти їх відправки негайно.

На завершення огляду діяльності закордонних організацій анархістів зупинимося на подіях в їх північноамериканських групах. Вище вже відзначалося, що російські анархісти в Північній Америці мали свою специфіку. Однак попри це, і там у розглядуваний період наростали об'єднавчі процеси. Як і в Європі, набула популярності ідея анархістського з'їзду. З причини, яку ми називали, представників американських груп не було на лондонському форумі. Але через півроку відбувся регіональний з'їзд. Йому передувала кристалізація на партійній основі в аморфних емігрантських організаціях, що підтримували "Голос труда" і на цій підставі зараховувалися його редакцією до анархістських. Однак коли газета зробила спробу утворити під своїм патронатом анархістську Федерацію, з'ясувалося, що серед співчуваючих анархізму багато таких, котрі не були готові організаційно оформити приналежність до цієї течії. "Голос труда" публікував думки і резолюції груп, гуртків "за" і "проти".

У підсумку на анархістський з'їзд, який відбувся в Детройті 1-7 липня 1914 р. й остаточно оформив анархістську "Федерацію робітничих союзів США і Канади", прибуло 14 делегатів від 23 організацій. Вони представляли 600 емігрантів з 2500, які підтримували "Голос труда".

"Голос труда", що став органом Федерації, опублікував для широкого ознайомлення звіт про персональний склад учасників з'їзду і зроблені на ньому доповіді (серед них і гостя з паризького "Братства вільних общинників") та повний текст прийнятих на форумі резолюцій [4.-№8.-1914.-23 жовтня]. Про характер зібрання в Детройті, його спрямованість дає уявлення написана по гарячих слідах стаття П. Саботажева "З приводу з' їзду". Процитуємо її: "13 засідань з'їзду, який розробив низку теоретичних і практичних питань, пропливли у вражаючій одностайності всіх делегатів з головних питань порядку денного. Різко відмежувавшись від безпринципних організацій, які прикривалися прапором безпартійності, з' їзд не менш різко відмежувався і від різноманітних відділів і груп соціалістів-державників, зайняв позицію класової революційної організації, яка прагне у своїй роботі до розширення і поглиблення в широких масах ідей і принципів бездержавного робітничого соціалізму. Залишаючи, як і раніше, в повній силі принцип найширшої автономії кожної окремої організації, з'їзд, у той же час, зблизив їх тісніше для координації усіх сил і засобів федеративних організацій" [4.-№42.-1914.-Серпень].

З практичних рішень з' їзду відзначимо створення спеціального агітаційного фонду для забезпечення груп лекторами і пропагандистами. "Голос труда" підсумовував: закінчився підготовчий період, що тривав 3,5 роки. Починається наступний - час будівництва, час розширення сфери діяльності анархістських організацій [4.-№42.-1914.-Серпень].

Уже найближче майбутнє повинно було підтвердити чи спростувати такі оптимістичні

заяви.

Таким чином, напередодні Першої світової війни діяльність закордонних груп російських анархістів пожвавилась. Вони виросли чисельно. Особливо впадає у вічі посилення в їх середовищі потягу до консолідації і роботи в межах єдиної федерації. Помітнішою стала агітаційно-пропагандистська діяльність емігрантів серед однодумців і співчуваючих.

І все ж таки, попри певне покращення закордонної роботи, вона залишала бажати кращого. Навіть відзначений позитив - зростання чисельності рядів анархістів за кордоном - був доволі відносним. За нашими підрахунками, в Європі діяло близько 150 російських анархістів. 600 осіб об'єднались в анархістську Федерацію в Північній Америці. Навіть не сотнями, а лише десятками осіб обраховується число російських анархістів у Латинській Америці та Австралії. До того ж варто пам'ятати, що анархісти за межами Європи для Росії практично були втрачені. Ніхто з них, за винятком хіба що одиниць, не збирався повертатися на батьківщину.

Головною проблемою залишалась відсутність постійного зв'язку з Росією, в якій анархістський рух ледве жеврів. Не випадково один із делегатів лондонської конференції констатував: "Кому ми можемо зараз сприяти, якщо нема анархістського руху в Росії. Наша робота зведена до нуля. Адже у нас і зв'язків нема" [6.-С.552].

Однак ситуацію ледь не клінічної смерті руху різко змінили нові обставини, пов'язані з початком світової війни й викликаної нею системної кризи. Тоді і з'ясувалася стратегічна роль закордонних організацій. Нечисленні, вони все ж не дозволили руху зникнути остаточно і стали тим клоном, без якого відродження анархізму в Росії в час нової революції вкрай би ускладнилось, принаймні, вимагало б досить багато часу.

Джерела та література

Мороко В.М. Закордонні організації російських анархістів на початку ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2002. - Вип. ХІУ.

Мороко В.М. Спроби вижити: закордонні організації російських анархістів у 19071910 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2002. - Вип. ХУ.

"Рабочий Мир." Цюріх. 1912-1914. Видання групи анархістів-комуністів "Рабочий мир". З лютого 1914 р. орган федерації закордонних груп російських анархо- комуністів.

"Голос труда." Нью-Йорк. 1911-1917. Видання російської робітничої групи

Державний архів Російської Федерації (м. Москва).

Анархисты: Документы и материалы. 1883-1835 гг.: В 2 т. - М., 1998. - Т.1. 18831916 гг.

Бібліотека Російського незалежного інституту соціальних і