В.М. Мороко

ЕМІГРАЦІЯ РОСІЙСЬКИХ АНАРХІСТІВ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Стаття завершує цикл публікацій автора з історії еміграції російських анархістів початку ХХ ст. [1]. У них нами зроблено й історіографічний огляд та аналіз джерел з проблеми. Додамо лише наступне.

Скупі відомості про закордонну діяльність російських анархістів стають ще більш стислими, коли мова йде про події другої половини 1914 - початку 1917 рр. Даних про цю діяльність автори радянської доби або взагалі не подавали [2; 3], або обмежувались абзацом - другим [4; 5]. Коротку найзагальнішу інформацію пропонують і дослідники пострадянського періоду. Так, у В. Кривенького це декілька речень [6.-С.161].

Між тим, джерельна база дозволяє відтворити події закордонної діяльності анархістів більш-менш повно. Зокрема, у роки війни зросло число періодичних видань анархістів. На їх шпальтах велась жвава дискусія з питань теорії анархізму, проблем війни і миру, стосунків з іншими партіями, розглядалися питання практичної діяльності.

Як і інших соціалістів, ставлення до війни розкололо анархістів на оборонців і інтернаціоналістів. У працях частини радянських дослідників зустрічаємо твердження про переважання перших. Зокрема С. Худайкулов, цитуючи В. Леніна, котрий писав про домінування серед анархістів соціал-шовіністів, наголошував: "Інтернаціоналістський напрямок в анархізмі був вкрай нечисленним і користувався слабким впливом. Відомі лише окремі випадки антивоєнних виступів анархістів [5.-С.43]. Однак такі оцінки не відповідають дійсності. У відсотковому відношенні інтернаціоналістів серед анархістів було більше, ніж у будь-якій іншій соціалістичній партії. Настільки це було очевидним, що попри всю заангажованість на "розвінчання" (оборонство за канонами радянської історіографії вважалося яскравою ознакою дрібнобуржуазності у соціалістичному середовищі) й обов'язковість писати у руслі ленінських висловлювань, у 80-і роки деякі з істориків були змушені скорегувати позицію у бік більшої об'єктивності [3.-С.206].

Потрактування анархістів як оборонців ґрунтувалося головним чином на факті войовничого соціал-шовінізму П. Кропоткіна. Дійсно, російських анархістів за кордоном уже в перші місяці війни спантеличила поведінка патріарха визвольного руху, якому звикли беззастережно вірити. Кропоткін звинувачував у всіх бідах війни виключно Німеччину і робив це у вкрай грубій, непритаманній йому раніше формі (дика орда, дикі варвари, гуни).

Вже 2 вересня 1914 р. у листі А. Кареліну П. Кропоткін істерично закликав відливати гармати, всім упрягатися, людям похилого віку, жінкам, дітям, везти й встановлювати їх на висотах навколо Парижа. "Швидше вчіться знищувати завойовників", - писав несподіваний антантівець [7.-Ф.102.-Оп.1914.-Спр343.-Від.2.-Арк.276].

З плином часу погляди Кропоткіна на винуватців війни та її жахів не змінювалися. У лютому 1916 р. він з В. Черкезовим підписав разом з анархістами інших країн "Декларацію 16- и", яка була спрямована проти антивоєнної діяльності ціммервальдців. У травні того ж року П. Кропоткін зустрівся з П. Мілюковим, котрий перебував у Лондоні як члена делегації Державної думи. У листі Черкезову Кропоткін повідомляв про повний збіг поглядів з лідером російських лібералів. Обидва покладали надії на подвійну перемогу - вважати, що поразка Німеччини зумовить падіння абсолютизму в Росії [8.-С.19].

Однобічну позицію Кропоткіна швидше за все визначили десятки років відірваності від батьківщини, туга за нею, яка дозволила емоціям подолати розум.

Однак показово, що попри величезний авторитет Кропоткіна поряд з ним опинилися, за незначним винятком, лише такі ж, як і він, ветерани. Із відомих анархістів це названий вище В. Черкезов та подруга і соратниця П. Кропоткіна М. Гольдсміт. У закордонних виданнях анархістів публікувалися присвячені Кропоткіну статті, що були пройняті здивуванням, гіркотою, розчаруванням.

Уже в середині 1914 р. у полеміку з Кропоткіним вступив І. Гроссман [9.-Т.1.-С.574-575]. Його відкритий лист до анархістів з приводу ставлення П. Кропоткіна до війни активно поширювався й був опублікований навіть за океаном [10.-№15.-1914.-11 грудня]. Там же, за океаном, бурхливу реакцію викликала публікація листа Кропоткіна С. Яновському, видавцю анархістської єврейської газети "Frei arbeiter stimme". Лист містив виклад відомих поглядів Кропоткіна.

З жовтня 1914 р. кропоткінське послання обговорили на зборах нью-йоркської групи анархістів. Усі 12 ораторів заявили, що позиція Кропоткіна стала страшним і несподіваним ударом, наслідки якого ще довго відбиватимуться на анархістському русі. Учасники зборів вирішили послати Кропоткіну протест проти подібних його публічних заяв і організувати повсюдно мітинги засудження соціал-шовінізму [7.-Ф.102.-Оп.1914.-Спр.343.-Від.2.-Арк.219- 220]. Статтею "П.О. Кропоткін і війна" виступив проти оборонства впливовий тижневик "Голос труда" [10.-№15.-1914.-2 жовтня].

Взагалі у Північній Америці за роки війни, наскільки нам відомо, лише одного разу з'явилася публікація на підтримку Кропоткіна. Щомісячник "Рабочая мысль" опублікував лист з Парижа А. Кареліна. Автор не поспішав розділити погляди Кропоткіна, але відстоював право того на власну позицію і закликав "не говорити дрібничок про те, що наш вчитель погрішив у чомусь проти ним же проголошених принципів" [11.-№1.-1916.-Серпень]. Відповідаючи на негайну критичну реакцію "Голоса труда", редакція часопису вже у наступному номері поспішила заявити, що лист Кареліна відбиває лише його власну позицію [11.-№2.-1916.- Вересень].

В Європі одними з перших Кропоткіна засудили російські анархісти Лондона. Проживання в одному місті з патріархом дозволимо їм швидше ознайомитися з його баченням проблеми війни. Свої погляди Кропоткін виклав 21 вересня 1914 р. на багатолюдному мітингу анархістів з участю більш, ніж 400 представників інших партій. 15 жовтня лондонська група анархістів "Інтернаціонал" ознайомилася з листом Кропоткіна С. Яновському, аналогічним посланням швецькому професору Г. Стефену, а також