До весни 1915 р. російські анархісти у Європі не мали власних друкованих органів. З відновленням їх виходу анархістські групи отримали можливість донести до однодумців свій погляд на проблему Кропоткіна. Він був одностайним. Першою почала виходити газета "Рабочее Знамя". І вже у № 1 її знаходимо лист "Російські анархісти і війна" женевської групи, у якому констатувалося, що Кропоткін повсюдно отримав дружню відсіч: "перестав бути нашим Кропоткіним. У російському анархістському середовищі він залишився одиноким" [12.- №1.-1915.-Березень]. У наступному номері з'явився відкритий лист до Кропоткіна О. Голберга [12.-№2.-1915.-Квітень].

Новий спалах протестних виступів антикропоткінців викликала поява "Декларації 16-ти". Заклик Кропоткіна і його однодумців "боротися до кінця", доти, поки не буде знищено німецький імперіалізм, викликав обурення в емігрантських центрах. Цюріхська група анархістів "Рабочий Мир" трактувала декларацію як ганебну й заявляла: "Ці пани остаточно розірвали з принципами революційного анархічного комунізму" [9.-Т.1.-С.613]. Таким же різким був протест групи анархістів-комуністів Парижа. У ньому зазначалося: "Безумовним обов'язком анархістів-комуністів є тверда боротьба з подібними помилками і течіями ... група не лише не може відтепер вважати осіб, що підписали "Декларацію", своїми товаришами по боротьбі, але змушена рішуче ставитися до них як до хоча й несвідомих, але від того не менш справжніх ворогів робітничої справи" [9.-Т.1.-С.616].

У подібному ж дусі будувала розгорнуту відповідь авторам декларації женевська група: "Ті, хто закликає народ до участі у війні, не можуть бути ані анархістами, ані антимілітаристами. Вони захищають чужу трудящому населенню справу... Вони виривають душу анархізму й кидають її на поталу служителям мілітаризму" [9.-Т.1.-С.618; 13.-№1-1917.- Травень]. У "Рабочем Знамени" женевці опублікували лист "Руки геть!" У ньому вони підкреслювали: "Раніше ми обмежувались лише критикою ідейних позицій Кропоткіна, тепер говоримо у зв'язку з маніфестом анархо-траншейників про небачене в історії революційної думки ідейне ренегатство" [12.-№6.-16.-Серпень].

Таким чином, "патріотична" позиція П. Кропоткіна зробила, здавалося б, неможливе - швидко перетворила мало чи не обожнюваного вождя у людину, що колишніми однодумцями була по суті поставлена поза рухом. Трагедію втрати родоначальником російського анархізму зв'язку з організаціями в Росії і за кордоном засвідчує й велика за обсягом епістолярна спадщина патріарха, як опублікована, так і та, що зберігається в його особистому фонді в Державному архіві Російської Федерації.У листуванні П. Кропоткіна розглядуваного періоду не зачіпалися проблеми зв'язків з Росією, роботи там. Відсутні навіть згадки про діяльність закордонних груп чи окремих анархістів-емігрантів. Обговорювалися переважно літературні справи, питання публікації робіт Кропоткіна.

Війна підірвала відносну стабільність у Європі в цілому, Росії зокрема. З кожним місяцем її продовження множилися ознаки соціально-економічної і політичної кризи. Як відомо, в Росії вона була особливо гострою, що породжувало у противників самодержавства надію на нову революцію. У передчутті її активізувалась діяльність політичної еміграції. За кордоном розгорталися палкі суперечки щодо партійних перспектив у найближчому майбутньому, вживалися заходи до консолідації емігрантських осередків.

Зрозуміло, що не залишилися осторонь цього й анархісти. У Європі великі надії вони покладали на свій періодичний друкований орган, котрий повинен був стати як постійно діючою дискусійною трибуною, так і штабом з координації діяльності груп.

Початок війни зупинив видання "Рабочего Мира", органу Федерації закордонних груп. Швидке його відновлення виявилося неможливим, оскільки групи Федерації опинилися по різні сторони фронтів, у воюючих між собою державах, або ж були ізольовані у небагатьох нейтральних країнах.

Ініціативу вкотре взяла на себе цюріхська група анархістів-комуністів "Рабочий Мир". Нагадаємо, що саме ця група стояла біля витоків періодичного органу, що виходив до початку війни. Не випадково вона зберегла за собою його назву. 25 лютого 1915 р. цюріхці провели збори, на яких після доповіді А. Гіттермана обрали ініціативну групу для видання газети "Рабочее Знамя", спільної для всіх російських анархістів у Європі. Цюріхські анархісти зробили перший грошовий внесок на видання газети й розіслали в інші групи відповідні підписні листи. Заява групи містила заклик до об'єднання зусиль по виданню газети [12.-№1.- 1915.-Березень;9.-Т.1.-С.587-588].

Організаційні заходи дали результат. З березня 1915 р. і до кінця року в Лозанні вийшло друком п'ять номерів "Рабочего Знамени". Справу анархістів редакція видання бачила, з одного боку, у пропаганді анархічного комунізму як світогляду, з іншого, "в сфері досягнення практичних результатів завтрашнього дня - насильницькому припиненні війни колективною волею трудящих класів і організації революційного Робітничого Інтернаціоналу на засадах антидержавності, антипатріотизму і антимілітаризму для боротьби за соціальну революцію" [12.-№1.-1915.-Березень;9.-Т.1.-С.587]. Основними авторами газети стали О. Голберг (він же головний редактор), І. Гроссман, Г. Гогеліа.

У травні 1915 р. інша швейцарська група анархістів-комуністів на чолі з М. Музилем (Рогдаєвим) відновила часопис "Набат". Фактично мова йшла про новий друкований орган, в якому використовувалась стара назва. До цього ще у липні 1914 р. вийшов єдиний номер "Набату", присвячений пам'яті М. Бакуніна. Його підготувала паризька група "Труд" за підтримки російських, українських, балканських, чеських анархістів. Група "Труд" надіслала