У написаному від імені редакції М. Музилем зверненні до читачів вказувалось, що, крім парижан, почин підтримали "українські товариші, що уціліли після російсько-австрійських каральних експедицій" (мова йшла про Федеративну спілку "Земля і Воля"), члени анархістського Інтернаціоналу із США, Італії, Нідерландів, Іспанії, Англії і Франції, болгарська група "Работническа Мисль".

Зауважимо, що міжнародні підтримка і співробітництво не були формальними. Примітно, що більшість авторів "Набату" не представляли Росію. Показовий й інший факт. Видавнича група "Набату" окремо підкреслювала, що вихід журналу став можливим завдяки матеріальній допомозі української групи "Земля і Воля" [14.-№2-3.-1915.-Травень-Червень; 9.-Т.1.-С.590- 591,593].

Передбачалося, що "Набат" буде популярно-агітаційним виданням, котре доповнюватиме "Рабочее Знамя", орган теоретичний. Поставлене завдання виконали лише частково, бо вдалося підготувати всього чотири номери у 1915 р. (з травня по серпень) і один у квітні 1916 р. Причина банальна - відсутність коштів.

Це ж стосується й "Рабочего Знамени". Хоч вище ми й кваліфікували як певне досягнення вихід у 1915 р. п'яти номерів газети, але це не та регулярність, на яку започатковані видання розраховували.

Підбиваючи у вересні 1915 р. підсумки піврічної роботи, редакція "Рабочего Знамени" визнавала, що матеріальна скрута не дозволила зробити видання по справжньому періодичним. У зверненні до однодумців вона прохала створювати групи сприяння "Рабочему Знамени". Спираючись на їх підтримку, редакція амбіційно планувала завершити ідейне й організаційне об' єднання анархістських сил на сформульованих у №1 принципах, а також організувати "практичне застосування наших сил на місцях (у Росії - В.М.) ...для безпосередньої й агресивної боротьби з капіталом, церквою і владою" [7.-Ф.1129.-Оп.3.-Спр.1477].

Однак групи сприяння "Рабочему Знамени" так і не виникли. У грудневому (1915 р.) номері редакція знову марно закликала до їх створення. Газета як періодичне видання остаточно припинила існування. Деякі групи намагалися її реанімувати шляхом змін у редакційній колегії. Проте О. Голберг, котрий вважав газету своїм особистим виданням, категорично відкинув вимогу женевської і цюріхської груп передати її в руки колективу. Він заявив, що в Швейцарії не бачить літературних колег, з якими можна співробітничати без побоювання виникнення принципових розбіжностей і непорозумінь [12.-№6.-1916.-Серпень].

Щоб підкріпити свою позицію, О. Голберг помістив в газеті резолюцію ліверпульської групи, яка з ним солідаризувалася. Але показово, що резолюцію знаходимо в номері, який виявився останнім [12.-№7.-1916.-Листопад]. Наслідком чвар стало лише те, що у 1916 р. "Рабочее Знамя", видання якого перенесли в Женеву, виходило всього двічі.

Отже, російські анархісти в Європі підтвердили вірність прислів'я "Не кажи "гоп", поки не перескочиш". Широко розрекламований у редакційних заявах план активізації за допомогою друкованих органів роботи закордонних груп, відновлення зв'язків з російськими організаціями так і залишився нереалізованим прожектом. Однак ця обставина не повинна затіняти іншого, того, що названі вище два видання попри нерегулярність їх виходу все ж таки відіграли певну роль у збереженні і консолідації закордонних сил російських анархістів.

"Рабочее Знамя" намагалося об'єднати анархістів під виголошеними в першому номері гаслами антидержавності, антипатріотизму й антимілітаризму. На його шпальтах домінувала тема засудження соціал-шовінізму. Правда, при цьому чітко простежувалась спроба використати це засудження для дискредитації "конкуруючої фірми" - соціал-демократів.

Із номера в номер (№№ 1-3, 5, 7) друкувалася протягом всього часу виходу газети наскрізна стаття О. Голберга "Соціалістичне гріхопадіння й відродження Робітничого Інтернаціоналу". Автор експлуатував сюжет зрадництва соціал-демократів, робив вигляд, що йому невідомо про противників оборонства в їх рядах. Нищівна критика соціал-демократів, їхніх планів оновлення Інтернаціоналу була основним елементом конструкції побудови й інших публікацій. Лише одного разу "Рабочее Знамя" змінило гнів на милість, коли відносно схвально відгукнулось про більшовиків-інтернаціоналістів. Оглядаючи матеріали "Соціал-демократа", газета писала: "З усіх соціал-демократів одні лише ленінці дають правильний лозунг, хоча йдуть до нього невірною дорогою; відродження Інтернаціоналу можливе не на старому принципі державного марксизму, а на засадах зречення від боротьби за демократію" [12.-№1.- 1915.-Березень].

Не змінило позицію анархістів й формування ціммервальдського об'єднання. Додатком до № 6 "Рабочее Знамя" опублікувало звернення "До робітників і солдат усіх країн", у якому знаходимо заклик не йти за ціммервальдцями, бо "вони боягузливі й такі, що грають в політику лицеміри, в глибині душі бояться соціальної революції [12.-№6.-1915.-Серпень].

"Рабочее Знамя" пропонувало лозунги революції, метою якої повинно було стати знищення держави. При цьому зазначимо, що, відповідно до не найкращої традиції російських анархістів, як і у попередні роки, були вони аж надто загальними. Так, у редакційній статті "Наш лозунг", яка відкривала грудневий (1915 р.) номер газети, читаємо: тактика - боротьба з капіталом і державністю, пропаганда антипатріотизму й антимілітаризму. Жодних "мінімальних" етапів. Відразу соціальна революція проти держави і капіталу.

Лише у більш пізньому названому вище зверненні "До робітників і солдат усіх країн" завдання дещо конкретизувалося - пропонувалося зупинити війну шляхом припинення роботи, організації загального страйку й повернення зброї всередину кожної з воюючих держав для реалізації анархістських лозунгів.

"Набат" як орган популярно-агітаційний проблем теорії торкався мало. У першому, ще передвоєнному, номері часопису була вміщена стаття з аналізом підсумків революції, що минула. Знаходимо в ній звичну анархістську оцінку революції та її перспектив. Після відновлення виходу "Набат", як і "Рабочее Знамя", зосередився на розвінчуванні імперіалістичного характеру війни.