Журнал першим опублікував у перекладі на російську мову "Маніфест про війну", підписаний 37 членами Анархістського Інтернаціоналу. Серед них були й представники Росії І. Гроссман, О. Шапіро, О. Беркман, В. Шатов, С. Яновський. Маніфест закликав використати спровоковане війною загальне невдоволення для організації революції. Великі надії покладалися на "людину зі зброєю". Від однодумців вимагалося донести до мас "велич і красу" ідей анархізму [14. -№2-3 .-1915. -Травень-Червень; 9.-Т.1.-С.585-586].

Інтереси анархістів у Північній Америці продовжував презентувати тижневик "Голос труда", орган Федерації робітничих союзів США і Канади (офіційно з №8 у жовтні 1914 р.) Як орган Федерації газета спробувала приділяти більше уваги теоретичним проблемам. У перші місяці війни "Голос труда" звертався до оцінки викликаної нею нової політичної ситуації з точки зору перспектив революції. У двох вересневих номерах газети знаходимо статтю "Думки з приводу війни", яка містила розгорнуті міркування на тему, що краще: перемога Антанти чи її противників. Автор схилявся до думки, що ліпшим варіантом став би успіх перших, бо "перемога Німеччини, стовпа мілітаризму, була б найсильнішим ударом для майбутньої революції" [10.-№1-3.-1914.-4 вересня].

Однак цю позицію газета відносно швидко скорегувала. Закінчення статті з'явилося через три місяці, і у ньому вже йшлося про те, що "хто б не переміг - найближче майбутнє Європи буде найпохмурішим, якщо за війною не настане революційне повстання європейського пролетаріату", і взагалі краще, щоб обійшлося без переможців [10.-№14.-1914.-4 грудня]. І надалі "Голос труда" ухилявся від вияву симпатій до будь-якого з ворогуючих угруповань і займав виразну інтернаціональну позицію.

Окрім того, тижневик постійно інформував про партійні справи, роботу закордонних груп анархістів. Проте скоро редакція зіткнулася з проблемою падіння популярності, що спровокувало фінансові труднощі. У грудні 1914 р. постало питання про перехід до формату щомісячника. Газета все ж залишилась тижневиком, але зі складу видавничої групи вийшло п'ять її членів, що з цим не погодилися [10.-№14.-1914.-4 грудня].

Відносна криза пояснювалась специфікою емігрантського життя на американському континенті. Воно було прагматичнішим, більше зорієнтованим на суто економічні проблеми.

Помітний відсоток симпатиків анархізму в Америці мало цікавили політичні питання. Вони хотіли мати справу зі звичайним популярним виданням, котре пропонувало б огляд подій за тиждень у місцевому робітничому русі та в Росії. На їх вимогу "Голос труда" публікував відповідні резолюції союзів російських робітників. Так, розглядаючи питання про ставлення до газети, члени союзу з Балтімора констатували: "публіка остаточно відмовляється брати газету, бо зміст її абсолютно незрозумілий", і закликали визначитись, для кого "Голос труда" - закордонних партійців та інтелігенції чи робітників і селян, що дають кошти на видання [10.- №26.-1915.-26 лютого].Такі звинувачення й вимоги звучали і в подальшому.

Газета намагалася протистояти тиску. Відповідаючи на все нові подібні до вищенаведеної резолюції, її редакція нагадувала, що "Голос труда" видання революційне, і тому вона не збирається "боротися за популярність серед темних і забитих іммігрантів" [10.-№27.-1915.-5 березня]. Однак повністю ігнорувати настрої читачів газета звичайно ж не могла. Доводилося шукати золоту середину.

"Голос труда" ще певний час продовжував вміщувати теоретичні і полемічні статті (дискусія Г. Гогеліа з І. Гроссманом з питань оцінки війни і її впливу на революцію). При цьому ті чи інші проблеми розглядалися з точки зору анархо-синдикалізму. У цьому полягала ще одна відмінність від Європи, де домінував анархо-комунізм. На синдикалістських позиціях стояла Федерація союзів російських робітників в США і Канаді, органом якої, нагадаємо, і був "Голос труда".

Дотримуватися відповідної лінії редакції було не складно. Принаймні анархо-синдикалізм не був чужим основному автору газети - Г. Гогеліа. Ще в роки першої російської революції він на певному етапі став його апологетом і до анархо-комунізму повернувся не без тиску з боку П. Кропоткіна.

Тож тижневик пропонував читачам публікації з тактики синдикалістських дій. Показовою у цьому плані стала редакційна стаття "Лозунги майбутньої революції", у якій накреслювалось завдання захоплення великого виробництва робітничими профспілками Європи. Організацію виробництва відразу ж після успішної революції, яка повинна бути інтернаціональною, взяла б на себе загальноєвропейська Конфедерація робітничих союзів. До подолання державницьких забобонів мас і впливу соціал-демократії пропонувалося відстоювати федерацію вільних міст і общин як перехідного етапу до повного знищення держави.

Газета співчутливо коментувала статтю Л. Троцького у "Нашем Слове" (в ній обґрунтовувався лозунг СШЕ) як доказ еволюції соціал-демократів у бік визнання непридатності сучасної держави для здійснення інтернаціональної соціальної революції [10.- №29.-1915.-19 березня].

І все ж поступово "Голос труда" ставав суто інформаційним тижневиком. Зникли статті на теми оцінки війни і майбутньої революції. Не стало і звичних для анархістських видань постійних нападок на есдеків. Лише іноді газета вступала в полеміку з соціал-демократичним "Новым Миром", котрий видавався у Нью-Йорку. Натомість "Голос труда", очевидно, все ж йдучи назустріч побажанням читачів, став досить детально висвітлювати життя союзів, що входили до анархістської Федерації, діяльність цього об'єднання в цілому. На сторінках тижневика публікувалися оповідання Л. Толстого, К. Треньова, О. Серафімовича.

Еволюція тижневика не залишилась непоміченою в Європі. "Голос труда" звинуватили в тому, що він припинив публікацію анархістських статей і "пробавляється простенькими радикальними розмірковуваннями на злобу дня" [11.-№3.-1916.-Жовтень]. Група анархістів, серед яких найвідомішим був А. Карелін, здійснила спробу інформаційної