Дані про рейтинг "Рабочей Мысли" нами не знайдено. Судячи зі змісту публікацій, а це в основному примітивно популярні статті з гучними загальними фразами, він не був високим. Видавці паразитували на протиставленні "свідомих робітників" інтелігентним і напівінтелігентним пролетарям, котрі ввійшли до політичних партій і тим самим були втрачені для самозвільнення трудящих. Показова в цьому плані стаття Алланова "Робітники і інтелігенти". У ній перед робітниками ставилось завдання об'єднуватись в таємні братства, гуртки, у які інтелігентів та напівінтелігентів пропонувалося "навіть за версту не підпускати" [11.-№4.-1916.-Листопад]. Цю сумнівну ідею "Рабочая Мысль" намагалася підкріпити авторитетом П. Кропоткіна. У часописі з'явилася його стаття про новий, виключно робітничий, Інтернаціонал [11.-№6.-1917.-Січень; №7.-1917.-Лютий]. Більшість матеріалів нового видання присвячувалась одній темі - викриттю партій (більшовиків, меншовиків, есерів, кадетів), яким не можна довіряти.

Намагалися зберегти активність хоча б на рівні мирного часу анархістські групи. У розірваній фронтами війни Європі зробити це було вкрай важко, якщо взагалі можливо. Через півроку після початку воєнних дій "Рабочее Знамя" констатувало: "Бельгійські групи взагалі не існують більше - майже весь їх особовий склад затримано як військовополонених військами Вільгельма. Французькі і англійські групи теж - одні розпалися, інші змінилися в своєму особовому складі" [12.-№1.-1915.-Березень; 9.-Т.1.-С.587]. На моральному стані членів груп не міг не позначитися й крах так довго і широко рекламованої інтернаціональної єдності міжнародного робітничого руху. Про це, зокрема, говорив М. Музиль в опублікованому "Набатом" зверненні "До всіх товаришів" [14.-№2-3.-1915.-Травень-червень]. І звичайно ж сильно постраждали й так не дуже системні зв'язки з Росію.

Однак повністю діяльність анархістських груп не призупинилася. У Парижі, до війни - центрі російської політичної еміграції, продовжувала функціонувати група "Труд". На справах групи не кращим чином позначилися від'їзд із Франції її керівника М. Іловайського й бажання ще одного лідера М. Музиля перенести основну роботу Парижа в Женеву. Туди, зокрема, передавалась групова друкарня. Рядові члени групи відчували гостру матеріальну скруту, й частина з них мала намір емігрувати до Америки. Проте ядро, яке складалося з 8 осіб, певний час ще зберігало бойовий настрій. Поліцейський агент у жовтні 1914 р. повідомляв: вони вважають, що війна дає багатий матеріал для пропаганди й сподіваються цим скористатися [7.- Ф.102.-Оп.1914.-Спр.9ч. 1п.-Арк.77].

Продовжували, хоча і з меншою активністю, працювати члени групи "Вільних общинників", в тому числі відомі А. Карелін та В. Ейхенбаум. Останній виступав з рефератами у робітничому клубі. В одному з виступів перед аудиторією із 75 осіб він розвінчував соціал- патріотів, викладав план дій анархістів у майбутній революції [7.-Ф.102.-Оп.1915.-Спр.12ч.1п.- Арк.45-47].

На ефективності роботи паризьких анархістів позначався триваючий конфлікт між "рогдаєвцями" (група "Труд") і "карелінцями" ("Вільні общинники"). Ще з часу об'єднавчої конференції 1913 р. кожна з груп звинувачувала лідерів конкурентів у провокаторстві. Гостроту конфлікту додавала й майнова суперечка з приводу того, кому повинна належати друкарня.

Лондонські анархісти на початку війни провели мітинг, про який вже йшлося вище у зв'язку з виступом на ньому П. Кропоткіна. Там же власне бачення нової, викликаної війною ситуації виклав В. Черкезов. У тому, що на війну пролетаріат не відповів, як очікувалось, загальним страйком, він звинуватив есдеків. Але далі критики соціал-демократичних опонентів Черкезов не пішов. Питання тактики анархістів він розважливо обійшов, бо, очевидно, як і більшість анархістів на той момент, не мав уявлення про напрямки конкретної діяльності в найближчий період.

Такими ж загальними були й інші виступи. Деякі оратори, як-от О. Шапіро чи Р. Рокер, взагалі зосередились виключно на питанні технічного облаштування так званої комуністичної кухні взаємодопомоги. Оцінюючи діяльність чи радше бездіяльність лондонських анархістів, агент Департаменту поліції у своєму донесенні підкреслював: "Говорити про будь-яку практичну революційну роботу не доводиться, оскільки така або пішла в особисте життя або ж застигла в очікуванні майбутньої революції. Одинокою роботою анархістів було створення в Лондоні з початком війни комуністичної кухні, навколо якої вони гуртувалися" [7.-Ф.102.- Оп.1914.-Спр.343.-Від2.-Арк.77-81].

Проте після паузи в декілька місяців робота анархістів в Лондоні пожвавилась. 2 січня 1915 р. на зборах " Arbeiter Freund " О. Шапіро визнав, що місцева група російських анархо- комуністів розпалась, а члени її, котрі залишилися в Лондоні, малоактивні. На його пропозицію 13 анархістів об'єдналися в нову групу "Вільна Воля". Першочергове завдання група вбачала у постановці тижневика на зразок американського "Голоса труда", який би дозволив організувати агітаційну роботу в середовищі російських емігрантів [7.-Ф.102.-Оп.1915.-Спр.12.-Арк.1].

Реалізувати проект не вдалося. Лондонська друкарня групи кропоткінців "Листки" "Хліба і Волі" відмовилась набирати газету анархістів-інтернаціоналістів. "Вільновольців" це не зупинило, й вони змістили акцент у бік сприяння друкованому органу, який міг би стати спільним дітищем більшості російських анархістів за кордоном. Група не лише підтримала видання "Рабочего Знамени" а й з успіхом ініціювала об'єднання навколо нього швейцарських анархістів [12.-№2.1915.-Квітень;9.-Т.1.-С.583].

Здебільшого на місцевих проблемах замикались інші анархістські групи Лондона. Вони представляли інтереси переважно емігрантів-євреїв, 18 січня 1915 р. щойно утворена група "вільна