У подальшому лондонські анархісти влаштовували спільними зусиллями збір коштів на підтримку революційної роботи, здійснювали агітаційно-пропагандистську діяльність. 19 березня 1915 р. вони провели мітинг у чергову річницю Паризької Комуни. Виступаючи на ньому, відомий В. Черкезов не обмежився історичною довідкою про події 1871 р., але й окреслив завдання закордонних анархістів. Головне з них він вбачав у підготовці до повернення в Росію відразу ж після початку там революції [7.-Ф.102.-Оп.1915.-Спр.12ч.1л.- Арк.2]. Анархісти брали участь у роботі лондонського гуртка політемігрантів імені Герцена. Серед 115 його членів їх було чимало, у тому числі й П. Кропоткін та В. Черкезов [7.-Ф.1129.- Оп.3.-Спр.1525.-Арк.1-3; Оп.2.-Спр.360.-Арк.2].

На зборах 19 травня 1915 р. представники груп дійшли згоди про проведення у червні наступної спільної конференції. Надалі її декілька разів відкладали, але нарешті все ж провели у кінці грудня 1915 р.

Конференція обговорила не стільки поточні питання діяльності анархістів на Британських островах, скільки проблеми, важливі для анархістського руху в Росії. У зв'язку з цим дослідники російського анархізму не обійшли її увагою. Ще в радянські часи документи конференції наводилися в уривках у декількох працях [4.-C.136; 5.-C.44; 15.-С.256].У більш повному викладі матеріали конференції вміщено у відомому двотомному збірнику документів [9.-Т. 1.-С.607-608].

Звернувши увагу на важливість посилення пропаганди ідей бездержавного соціалізму, учасники конференції погодилися з тим, що найважливішим завданням закордону повинна бути підготовка якнайбільшого числа працівників для організацій анархістів у Росії. Конференція напрацювала рекомендації для анархістів, які вже діяли в імперії чи готувалися туди виїхати.

З рекомендацій видно, як за півтора роки війни змінився загальний настрій емігрантів. Вони виразно відчували перші пориви вітру нової революційної кризи і в очікуванні її спробували розробити конкретну тактику дій в Росії. Мова йшла як про організацію під патронатом анархістів робітничих, селянських і військових союзів, так і про створення власне анархістських мобільних груп. Передбачалося, що останні розв'язуватимуть завдання і пропагандистські (видання й розповсюдження революційних видань), і прикладні (ознайомлення з різними видами зброї, бойовою тактикою, облаштуванням барикад і здійсненням розвідок). Ще раз викладався зміст анархістського ідеалу, який планувалося втілити в життя під час революції.

Звичайно, в умовах відсутності постійного зв'язку з Росією подібні рішення не мали будь- якого прямого впливу на перебіг подій в імперії. Але вони засвідчували, що закордонні організації анархістів виходили з коматозного стану перших місяців війни й готові були запропонувати чи спробувати нав'язати свої послуги Росії революційній.

Формулюючи цей висновок, зробимо необхідне уточнення - він стосується все ж головним чином організацій анархістів в небагатьох країнах, які війна не зачепила прямо і в яких тому були кращі умови для діяльності політемігрантів. Відчувала себе у відносній безпеці відділена від контингенту протоками Британія. Те ж стосується і нейтральної Швейцарії. І в цій країні російські анархісти почувалися спокійно і працювали відносно плідно. Ми відзначали їх роль у налагодженні видання у Європі анархістських періодичних видань. Розроблялися і частково реалізувалися інші проекти. Зокрема, союз цюріхських і женевських груп анархістів-комуністів започатковував видання збірників і листівок, котрі, як зазначалось у відповідній заяві, "присвячувались розробці теоретичних і тактичних програм анархізму у зв'язку із сучасною кризою" [9.-Т.1.-С.607].

Найкращі ж умови для політемігрантів забезпечували, звичайно, США, де війна сприймалась виключно у теоретичній площині. Саме за океаном емігрантське життя буяло. Діяльність у Північній Америці російських анархістів регулярно висвітлювалась на сторінках "Голоса труда".

Важливим для анархістів стало утворення напередодні війни Федерації робітничих союзів США і Канади. Делегати установчого з'їзду, що представляли 484 члени 21 анархістської організації, домовилися про спільну скоординовану діяльність [10.-№8.-1914.-23 жовтня].

Об'єднані у Федерацію союзи розгорнули активну агітаційну роботу в середовищі трудової робітничої імміграції з Росії. Щотижня "Голос труда" подавав інформацію про організовані анархістами мітинги, дискусійні збори, повідомляв про утворення нових союзів. Газета вміщувала резолюції, які приймались з тих чи інших питань на зборах союзів Федерації.

Так, лише в одному із номерів тижневика у жовтні 1914 р. знаходимо і розповідь про дискусійні багатолюдні збори в Рочестері, на яких анархісту, що викладав ідеї бездержавного соціалізму, протистояв соціал-демократ, та інформацію про масовий антивоєнний мітинг анархістської групи "Набат" у Бронзвилі, і тексти антимілітаристських резолюцій кількох союзів [10.-№7.-1914.-16 жовтня]. А вже у наступному номері "Голос труда" вміщував детальний звіт про організовані нью-йоркським союзом дводенні дискусійні збори на тему "Чи захищає соціал-демократія інтереси робітничого класу" [10.-№8.-1914.-23 жовтня].

Післяз'їздівська робота аж до початку 1915 р. виглядала доволі успішною. Про це йшла мова й на регіональній конференції трьох союзів Федерації, що відбулася 15 грудня 1914 р. у Пітсбурзі. Пітсбург обрали місцем проведення конференції, бо на його промислових підприємствах було задіяно близько 1500 російських робітників, і на них анархістська група (лідер Малишевський) мала значний вилив.

28 делегатів після доповідей секретарів