Делегати підтримали "Голос труда" як орган Федерації. Хоча висловили при цьому зрозумілі як для професійних союзів побажання приділяти більше уваги робітничій тематиці і хроніці життя пролетаріату США і Росії. Для анархістських видань завжди було типовим захоплення надмірною й часто некоректною критикою опонентів із інших соціалістичних партій. Дуже далекі від дріб' язкових міжфракційних зведень рахунків представники союзів радили редакції ухилятися від партійної полеміки [7.-Ф.102.-Оп.1915.-Спр.12.-Арк.3-5].

Однак ейфорія була недовгою. Скоро російський анархізм на теренах Америки зіткнувся з відчутними проблемами. У США життя еміграції вибудовувалось за іншим, ніж у Європі, алгоритмом. У Старому світі емігранти, в тому числі анархісти, поступово пристосовувались до реалій війни і, як уже відзначалось, поволі відновлювали роботу. За океаном діями інші фактори. Головним з них була економічна кон'юнктура. США і Канада вступили у смугу економічної кризи, і це вдарило по масових робітничих об'єднаннях. Зрозуміло, по іммігрантських в першу чергу. Серед членів анархістської Федерації швидко поширювалось безробіття. Протягом першої половини 1915 р. чимало союзів припинило існування. Робітники- анархісти в пошуках роботи міняли місце проживання і теж втрачалися для Федерації.

У такій несприятливій атмосфері посилювалось невдоволення станом партійних справ. На регіональних конференціях, зокрема союзів Нью-Йорка, Брукліна, Бронзвіля, керівництву Федерації закидали, що воно не забезпечило ефективність роботи з формування свідомих анархістів-синдикалістів. У союзи охоче приймають всіх, кого притягують невиразні, ще не усвідомлені класові почуття, витриманих анархо-синдикалістів мало. Завдання ознайомити решту з ідеями розв'язується повільно. Ідейна хиткість надає двоїстий характер всій Федерації" - підсумовував претензії "Голос труда"[10.-№49-1915.-20 серпня].

Опоненти закидали й те, що в умовах, коли існувала величезна сприятлива для пропаганди армія російської робітничої еміграції, Федерація не використала по суті необмежені можливості по залученню до руху неофітів. Не було агітаторів, не було літератури - зазначав, можливо й дещо категорично, один із авторів "Голоса труда" [10.-№51.-1915.-3 вересня].

На такому мінорному тлі 5-6 вересня 1915 р. в Балтиморі відбувся ІІ з'їзд Федерації. На нього прибуло лише 11 осіб, 5 з яких представляли лише два союзи - Нью-Йорка і Брукліна. Союзи Бостона, Клівленда, Цінцінаті, Ротчестера, Монреаля, Квебека і деяких інших не змогли віднайти кошти на відрядження представників і надіслали листи, якими висловлювали довіру присутнім делегатам чи навіть передавали їм свої повноваження. З більш-менш відомих анархістів на з'їзд прибув з Нью-Йорка О. Шнабель. До США він переїхав у 1910 р. з Лондона, де був частим гостем П. Кропотніна.

У Балтіморі зібралися представники відносно благополучних союзів, і вони у своїх звітах відзначали прогрес в поширенні ідей анархізму серед емігрантів у міжз'їздівський період. Формулюючи завдання агітаційної роботи, делегати обмежилися підтвердженням відповідних рішень I з'їзду. Теж стосувалося й питання ставлення до місцевого робітничого руху.

Найбільшу їх увагу привернули дві проблеми - робота по допомозі російським організаціям й оцінка світової війни. З'їзд вичленив як основне завдання підготовки якнайбільшого числа анархістів для діяльності в Росії. Самокритично констатувавши повну відірваність від Батьківщини, делегати не взяли на себе сміливість рекомендувати методи й тактику боротьби проти самодержавства. Завдання союзів Федерації вони бачили в допомозі революції в Росії "усіма доступними засобами", які, однак, не уточнювались.

З інтернаціоналістських позицій оцінювали учасники з'їзду світову війну. Доповідь про неї зробив представник чикагського союзу Григоренко. Посилаючись на отримувані ним з німецьких таборів листи полонених, він, зокрема, зробив дещо екстравагантний висновок про те, що російський народ не жалкуватиме за окупованими німцями територіями, оскільки вони свої лише для капіталістів [7.-Ф.102.-Оп.1915-Спр.12ч.1ам.-Арк.23-26].

З' їзд, до того ж малопредставницький, не зміг зупинити негативні процеси. Більше того, вони посилювалися. Якщо раніше організації саморозпускалися з фінансових причин, то у кінці 1915 р. намітилася тенденція до виходу із Федерації діючих союзів, правда, лише окремих.

Оголосив про вихід із Федерації один із двох союзів Нью-Йорка. Нью-йоркці звинуватили федеративне керівництво у зосередженні всієї роботи в центрі, головним чином у видавничій групі "Голос труда", у той час як союзи залишалися нічим не об'єднаними й не зв'язаними. До них не зверталися і не інформували про мотиви прийняття тих чи інших рішень [10.-№65.- 1915.-17 грудня].

"Голос труда" почав із номера в номер публікувати резолюції союзів "за" і "проти" позиції нью-йоркців. Видавнича група газети, ніби підтверджуючи звинувачення в монополізації влади, заявила у березні 1916 р., що надалі вміщуватиме ті з них, які нею будуть визнані корисними для руху. Такими вона визнавала головним чином листи з того чи іншого питання, автори яких її підтримували.

Організаційні суперечки точилися більшу частину 1916 р. і завершилися розколом. 30 вересня - 1 жовтня 4 союзи (серед них не було ініціатора боротьби з центром нью-йоркської групи №2) провели у Пітсбурзі з'їзд, на якому оголосили про утворення нової Федерації. її друкований орган газета "Восточная Заря" опублікувала звіт про роботу установчого з'їзду. Його учасники заявили, що розійшлися зі "старою" Федерацією в питанні методів здійснення революційно-просвітницької діяльності. На їх думку, попередники цю діяльність паралізували.

Ставилося завдання розгорнути широку агітацію і пропаганду "серед мас трудового