Наскільки реалістичною була запропонована Федерацією розкольників програма дій, визначити важко. Через декілька місяців в Росії почалася революція, яка докорінно змінила ситуацію.

Що ж до роботи, яку на фоні організаційних суперечок здійснювали союзи основної Федерації у 1916 р., то вона не зупинялася, але й не була особливо успішною. Так, учасники конференції союзів штатів Нової Англії (29, 30 квітня) давали їй таку песимістичну оцінку: відсутні школи й пропагандистські групи, мають місце дезорганізаційна діяльність окремих осіб, зловживання товариською довірою (розтрата грошей, зникнення касирів разом з касами тощо) [10.-№85.-1916.-12 травня].

При цьому все ж в союзах систематично читалися підготовленими анархістами лекції, працювали гуртки з вивчення основ анархізму. Здійснювалися спроби поширити роботу Федерації не лише на вихідців з Російської імперії. 15 липня 1916 р. відбулася конференція анархістських організацій Нью-Йорка і його околиць Бронзвіля та Брукліна. Представники від російських, єврейської та італійської груп домовилися про розробку програми створення інтернаціональної анархістської Федерації [7.-Ф.102.-Оп.1916.-Спр.12ч.1ам.-Арк.2].

Черговий, ІІІ з'їзд основної Федерації відбувся 30 грудня 1916 р. - 1 січня 1917 р. у Клівленді. 17 його учасників представляли 15 союзів і видавничу групу "Голос труда". Як бачимо, кількість союзів Федерації за час від установчого з'їзду не лише не зросла, а й зменшилась більш, ніж на 20%. Попри це делегати були налаштовані оптимістично. За підсумками звітів союзів вони одноголосно погодилися з тим, що "Федерація загалом і в цілому зробила значний крок вперед як у зростанні, розвитку і зміцненні організацій на місцях, так і, головним чином, у розумінні поглиблення свідомості їх членів у дусі анархо-синдикалізму". Проаналізувавши розбіжності серед членів Федерації, учасники з'їзду вже не так одностайно (при двох проти та двох, що утрималися) підтримали видавничу групу "Голос труда" і засудили дезорганізаторську роботу, "яка мала певний успіх". Пропонувалося енергійно боротися з новою Федерацією. Внесений до порядку денного пункт "Про недоліки руху" було знято з обговорення.

Розглядалися питання ставлення до американського робітничого руху, проблеми війни і миру, організації нового, започаткованого не на партійній основі, а шляхом об' єднання індустріальних і професійних спілок, Інтернаціоналу. Навіть за океаном бачили загострення системної кризи на Батьківщині і з'їзд у зв'язку з цим підкреслив "крайню потребу... активної підготовки до революційної роботи в Росії і настійно рекомендував товаришам докласти всіх зусиль для такої підготовки" [10.-№ 121,122.-1917.-19, 26 січня]. Вже через два місяці остання резолюція з'їзду набула особливої ваги.

Лютневі події сколихнули російську політичну еміграцію. Ще за інерцією здійснювалась рутинна повсякденна робота, але одночасно йшла активна підготовка до повернення на Батьківщину. Російські анархісти в Європі відгукнулися на революцію двома терміновими випусками "Рабочего Знамени". У першому з них 5 березня відзначалося, що у Росії справжня, а не Гучкова, Мілюкова і Плеханова, всенародна революція, розвінчувався "гучковсько- мілюковський" блок, який тимчасово захопив владу, й висувалося гасло боротьби з ним під прапором анархічного соціалізму [9.-Т2.-С.13-17]. Через п'ять днів "Рабочее Знамя" запропонувало розгорнутий маніфест "Цілі і завдання революції". У ньому засуджувались як Тимчасовий уряд, так і угодовські Ради робітничих і солдатських депутатів. Традиційну дозу критики отримали й соціал-демократи всіх відтінків. Пропонувалося відкинути будь-які проміжні етапи й підніматися на соціальну революцію в її анархістському розумінні [9.-Т2.- С.20-23]. Ці випуски "Рабочего Знамени" призначалися вже не стільки емігрантам, скільки організаціям анархістів безпосередньо в Росії.

З англійського Брайтона до співвітчизників звернувся й П. Кропоткін. У центральний орган кадетів - газету "Речь" він 3 березня надіслав телеграму з проханням її опублікувати. Телеграма засвідчила, що колишнього лідера анархістів вже мало цікавила революція. Принаймні не її перспективами він переймався. Від серпня 1914 р. для нього існував лише німецький Карфаген, який треба було зруйнувати. Тепер уже безпосередньо росіян він патетично закликав: "Чоловіки, жінки, діти Росії, врятуйте нашу країну і цивілізацію від чорних сотень центральних імперій! Не можна втрачати жодної години. Протиставте їм героїчний об'єднаний фронт" [9.-Т2.-С.29].

Проте Кропоткін в усій російській політичній еміграції, принаймні серед помітних її постатей, залишався одинокою білою вороною. Інших цікавила революційна перебудова Росії на засадах реалізації їх партійних програм. І всі намагалися якнайшвидше залишити зарубіжжя. На перешкоді стала позиція Англії і Франції, які не хотіли посилення в Росії антивоєнної партії й блокували від'їзд емігрантів. Так, прямо з пароплава зняли співробітників "Голоса труда". У Швейцарії емігранти всіх політичних спрямувань утворили центральний комітет, який все ж зміг забезпечити повернення. Від'їзд був масштабним навіть з Північної Америки. Красномовним, зокрема, став факт припинення виходу "Голоса труда" (останній номер з'явився 25 травня), оскільки вся його видавнича група залишила США. На початок літа 1917 р. російська політична еміграція, в тому числі анархістська, припинила своє існування.

Підсумовуючи, зазначимо. У другій половині 1914 - на початку 1917 рр. російські анархісти за кордоном не додали нічого нового у порівнянні з довоєнним часом ні в організаційному згуртуванні, ні в конкретизації програмних настанов. Роки