його впливом організувалось товариство сприяння ПСР, у ньому понад 100 членів. Відбулися троє його зборів. Зараз організують бібліотеку та читальню і, окрім того, щотижня влаштовують збори, на яких обговорюються російські революційні питання". У тому ж номері газета надрукувала і датований 7 грудня 1906 р. лист із Сан- Франциско самого Гершуні. Він підтверджував факт утворення товариства допомоги ПСР і інформував про свій виступ на мітингу, який зібрав біля 400 росіян та дав 150 доларів збору [11.- 1907.-20 січня].
Після Сан-Франциско Г. Гершуні здійснив двомісячне турне по США. Підсумовуючи його результати, автор одного з листів констатував: "Гершуні користувався величезним успіхом, по- перше, як видатний революціонер, по-друге, американська маса полюбляє гучну рекламу, його втеча з Сибіру (історія з бочкою) відіграла величезну роль, й американці закидали його доларами" [10.- Оп.1906.-Спр.666.-Арк.91а]. Зокрема, за повідомленням польської газети, що видавалася в Чикаго, у цьому індустріальному місті його промову слухало 2 тис. осіб, які пожертвували на революційні потреби більше 1000 доларів [10.-Оп.1906.-Спр.666.-Арк.76].
Але найдовше, на три тижні, Гершуні затримався в Нью-Йорку, де виступав у тандемі з прибулим із Лондона М. Чайковським. У листах з Нью-Йорка до Одеси сповіщалося про надзвичайну популярність Гершуні ("Його оточує натовп, в будинку теж юрмиться натовп" ), про його виступи на мітингах для широкого загалу, котрі забезпечили збір для ПСР 50 тис. доларів, та реферати на зборах однодумців [10.-Оп.1906.-Спр.666.-Арк.58,59,73]. Член згаданої вищі південноросійської есерівської групи писав про плановане обговорення з Гершуні питання про краще облаштування місцевої організації ПСР і про повернення на роботу в Росію (зголосилося 5 осіб) [10.-Оп.1906.-Спр.-666.- Арк.73].
Поїздка Гершуні по США справила враження на однопартійців не лише за океаном, а і в ПСР у цілому. В. Чернов знайшов місце для згадки про неї в мемуарах, котрі побачили світ майже півстоліття по тому: "Пролетівши метеором по Америці і зібравши мимохідь для партії значну суму грошей, Гершуні з'явився в Європі" [4.-С.268].
На 1905 - 1907 рр. припав спалах активності в діяльності есерів на Далекому Сході, в Японії. Ця країна привернула до себе пильну увагу унікальними можливостями для революційної роботи, що з'явилися під час російсько-японської війни. В японських таборах для військовополонених утримувалося 72 тис. осіб. У разі успіху агітаційно-пропагандистської діяльності вони, повернувшись на Батьківщину, могли створити серйозні проблеми владі. Виходячи із зрозумілого бажання послабити противника, поки йшла війна Японія не чинила особливих перешкод роботі революціонерів серед полонених і ті сповна використали пільговий режим . Використали як есери, так і есдеки. Автор у свій час писав про відповідну діяльність більшовиків [12]. Але есери досягли більшого, ніж інші соціалісти.
Розпочиналася робота есерів серед полонених під орудою у минулому народника, вченого- енциклопедиста Миколи Судзіловського-Русселя. Виїхавши з Росії ще у 1875 р., він не загубився серед політемігрантів, брав участь як у їх роботі, так і в соціалістичному русі країн проживання. А це Швейцарія, Румунія, Болгарія, США. Як і майже всі народники, М. Судзіловський був ідейно близьким до ПСР , співпрацював з її діячами (Є. Лазарев, К. Брешковська, інші).
ХХ ст. він зустрів громадянином США, президентом Сенату Гавайських островів. Початок російсько-японської війни застав його вже у Шанхаї, де він переймався організацією збройного нападу на декілька сибірських каторжних в'язниць. Звільнених з них політичних бранців Судзіловский збирався переправити в Китай.
Реалізувати цей взагалі-то авантюрний план не вдалося. Більш реальною стала перспектива налагодження спільно з есерами революційної роботи серед російських військовополонених в Японії. Японську, як інші сторінки біографії відомого революціонера, у 70-і рр. детально висвітлив білоруський дослідник М. Іосько [13]. Але в силу відомих обставин свого часу цей автор змушений був акцентувати увагу на тих чи інших розбіжностях Судзіловського з ПСР, гіперболізувати значення поодиноких фактів його контактів з іншими соціалістами, зокрема більшовиками. Сьогодні ми маємо можливість запропонувати більш виважений погляд на події. Крім всього іншого, зробити це дозволяють матеріали особистого фонду Судзіловського у Державному архіві Російської Федерації.
У кінці 1904 р. Судзіловский, який тоді вже повернувся на Гаваї, написав брошуру "До офіцерів російської армії". У ній він звертався до них із закликом прийняти сторону народу чи , принаймні, дотримуватися нейтралітету. Брошуру надрукували есери у своїй нью-йоркській типографії. Вони ж відправили її в Росію для поширення у війську [13.-С.185]. У травні 1905 р. Судзіловский звернувся до генерального японського консула на Гаваях з проханням надати йому рекомендацію для поїздки в Японію з метою відвідання таборів полонених й отримав її. Одночасно консультувався з есерами. План роботи з полоненими схвалив близький товариш Судзіловського Є. Лазарев, а затим й ПСР офіційно. Судзіловский згадував: "Влітку 1905 р. невдовзі після взяття Мукдена отримав на Гаваях телеграму від американського закордонного комітету партії с.р., який рекомендував мені негайно відправитися в Японію для пропаганди серед полонених. Прийняв пропозицію охоче" [14.-Спр.25.-Арк.2]. одночасно він мав повноваження й від Американського товариства друзів російської свободи в Нью-Йорку. Зберігся лист секретаря цього товариства І. Гурвича, до якого було додано видане Судзіловському посвідчення з покладеним на нього дорученням здійснювати просвітницьку і виховну роботу серед полонених [14.-Спр.218.-Арк.1-2]. Вкажемо, що Гурвич був зв'язаний з Американським закордонним комітетом ПСР