Судзіловский отримував від полонених листи подяки. "Багато людей зрозуміло вчення соціалізму й погодилося з вченням соціалістів-революціонерів" - читаємо в одному з них [14.-

Спр.219.-Арк. 11]. "Брошури читають по баракам вголос вечорами, слухачів хоч відбавляй, обговорюють вголос" - повідомлялося в іншому [14.-Спр.219.-Арк.14]. І таких листів десятки.

Були й листи від полонених, які вже добре орієнтувалися в програмах російських партій. "Серед нас багато людей цілком переконаних, тих, хто багато читає і прагне нових знань" - сповіщав один із них [14.-Спр.220.-Арк.1]. Інший писав про своє бачення між-партійних розбіжностей, повідомляв про вплив "вашої с.-р. літератури і ...вашої партії с.-р." [14.-Спр.220.-Арк. 11].

Такі політично розвинуті полоненні використовуючи літературу, що надходила в табори, самі ставали пропагандистами. Полонений з найбільшого табору в Хамадера організував гурток в 50 осіб й просив для нього 10 відозв до офіцерів й близько 40 примірників різних журналів і книг [14.- Спр.219.-Арк.21-22]. Автор іншого листа з цього ж табору повідомляв про те, що починав з читання брошури "До товаришів селян" для 70 знайомих, а надалі зібрав аудиторію в 500 полонених, лекція для яких тривала від 9 години вечора до 12 години ночі [14.-Спр.219.-Арк.86-87]. Ще один полонений з Хамадера інформував про кружок із 70 прихильників есерів, які поглиблено вивчали літературу цієї партії [14.-Спр.220.-Арк.18].

В кінці 1905 - на початку 1906 рр. після підписання Портсмутського миру полонені поверталися на Батьківщину. Про їх повернення, участь у революційних виступах розповідалося в десятках публікацій, зокрема й у названих нами роботах 70-х років. Ця тема приваблює інтерес дослідників і по сьогодні [18]. Тому ми обмежимося лише оцінкою, яку ще у 1915 р. дав Дж. Кеннан. Він писав: "З 70 000 полонених щонайменше 50 000 повернулися з новими уявленнями про уряд і виразнішими думками про причини війни. Усі перетворилися на лібералів, а три чверті - в революціонерів" [19.-С.163].

Висловимо й оцінку одного з епізодів повернення. Судзіловський висунув грандіозний план формування з полонених революційної армії вторгнення, яка висадившись у Владивостоці приєднала б до себе місцевий гарнізон і маньчжурські дивізії та тріумфально рушила залізницею на Москву. Проект через Є. Лазарева він представив на суд партійного керівництва (чомусь не ЦК, а Бойової організації) і отримав рішучу відмову. В радянській історіографії цей факт став предметом спекуляцій. Той же М. Іосько кваліфікував епізод як такий, що вкотре засвідчив опортунізм есерів. Ми ж вважаємо, що реакція ПСР була єдино можливо. При всіх чеснотах М. Судзіловського треба визнати, що окремі його прожекти були вкрай фантастичними. Так було з планом військової експедиції на каторжні в'язниці Сибіру, так було й у даному випадку. Згадаємо й перепади настроїв цієї романтичної людини, які не спонукали до особливої довіри. Адже місяцем раніше він, як ми писали, в оцінці Маніфесту 17 жовтня поміркованістю нічим не відрізнявся від, скажімо, кадетів.

Повернення полонених в Росію не привело до згортання роботи есерів в Японії. Бо одночасно у 1906 р. наростав потік політичних біженців на острови. Збільшення масштабів еміграції було таким, що навіть дивувало свідків цього виходу з материка. Соратник Судзіловського по роботі на Далекому Сході Б. Оржих це явище згадував ледь не в кожному листі. "А російської публіки тут маса, сотні дві народу зараз із Владивостоку" - писав він з Нагасакі 6 квітня 1906 р. У наступному місяці звідти ж повідомляв: "Наплив емігрантів жахливий. На останньому пароплаві прибуло відразу 8 осіб - матроси, поштово-телеграфні чиновники і солдати." Ще через місяць він інформував про прибуття 23 емігрантів щотижня лише в Нагасакі й писав: "Тікають з в'язниць, по дорозі в суд... Особливо багато матросів" [14.-Спр.155.-Арк.13,17,20]. Російська колонія в Нагасакі на кінець квітня 1906 р. складала вже 450 осіб [11.-1906.-27 квітня].

При цьому відзначимо, що справжніх політемігрантів, тих, котрі до прибуття в Японію займалися партійною діяльністю, одномоментно на островах знаходилося 45-50 осіб. Багато хто з них використовували Японію лише як місце тимчасового проживання перед подальшим "стрибком" в Америку і Європу. Всього за 1906 рік в Японії таких "справжніх" політемігрантів побувало близько 100 осіб [11.-1906.-23 грудня]. Саме вони забезпечували агітаційно-пропагандистську роботу на користь своїх партій.

Серед них переважали есери. Це пояснювалося тією обставиною, що емігранти прибували переважно з Владивостока. А у російській "столиці" Далекого Сходу діяла потужна есерівська організація. Натомість Владивостокська есдеківська група аж до 1906 р. так і не оформилася як самостійна партійна структура, наприкінці російсько-японської війни вона взагалі розпалася.

На початку 1906 р. своєрідною штаб-квартирою політемігрантів був будинок Судзіловського в Кобе. Там обговорювалися плани подальшої роботи й було прийнято рішення не розпорошувати сили, а зосередити їх в одному місці. Вибрали Нагасакі, де, як зазначалося вище, швидко формувалася емігрантська колонія. Окрім того, в місцевий порт постійно заходили іноземні кораблі, що дозволяло підтримувати необхідні зв'язки як з Росією, так і Америкою та Європою [13.-С.228].

Під началом Судзіловського в Нагасакі спочатку працювала між-партійна група, до якої входили не лише есери, а й есдеки, ліберали, анархісти. Група отримувала від закордонних російських організацій різноманітну