Учасники конференції висловили свою точку зору з питання, яке знаходилося тоді в центрі партійної уваги. Мова йде про ставлення до Державної Думи. Закордонні есери, як і ПСР у цілому, підтримали ідею участі в думській роботі. Лише 2 делегати висловилися проти прийняття депутатами від есерів думської присяги [3.-С.497].

Через 12 днів після завершення конференції у Фінляндії відкрився ІІ з'їзд ПСР. І на відміну від з'їзду першого Закордонна Організація отримала на ньому представництво. Хоча, можливо, есери- емігранти в цілому і три представлені на з'їзді учасники згадуваної вище закордонної конференції зокрема, й були розчаровані певною недовірою до своєї діяльності.

Над ПСР нависала тінь провокації. 1906 р. приніс дивні провали в легендарній Бойовій Організації (БО), яка після вже далеких гучних успішних замахів (Плеве, великий князь Сергій) не могла досягти жодного серйозного успіху. Було розкрито провокаторство М. Татарова, який у лютому 1906 р. видав поліції імена всіх членів БО. Проте в ситуації, коли абсолютною довірою продовжував користуватися Є. Азеф, це нічого не міняло. Показово, що і сам з'їзд далеко не вичерпавши порядку денного змушений був після попередження проте, що ним зацікавилась російська поліція, терміново припинити роботу вже на четвертий день.

Напружена атмосфера далася в знаки при визначенні повноважень делегата від ЗО Долинського (псевдонім, прізвище не встановлено).

Хоча Рада партії в листопаді 1906 р. визнала за необхідне виділити ЗО на майбутньому з'їзді два вирішальних голоси, а в повідомленні про скликання з'їзду зазначалося , що емігрантська організація матиме один вирішальний голос (з'їзд скликався терміново у половинному складі), мандатна комісія рекомендувала залишити за Долинським лише голос дорадчий. З цього приводу розгорнулася дискусія. Долинський почав було викладати історію ЗО, але його зупинив голова засідання І. Рубанович на тій підставі, що з'їзд не має для цього часу.

Один і з лідерів ПСР М. Ракитніков від імені ЦК повідомив, що керівний орган партії не встиг затвердити ЗО. Його члени не були впевнені в партійності всіх груп, що об'єдналися на закордонній конференції. У розпорядженні ЦК не виявилося достатніх і точно перевірених матеріалів. У підсумку з'їзд більшістю всіх проти одного наділив делегата ЗО правом лише дорадчого голосу [3.-С.451-452].

Однак і з такими обмеженими повноваженнями представник ЗО взяв участь в обговоренні основних питань, які розглядалися. В одному із виступів він застерігав, що висловлює приватну думку. Але зрозуміло, що ЗО не могла делегувати на з'їзд людину, позиція якої істотно б відрізнялася від домінуючої в емігрантському середовищі.

Як вище вказувалося, конференція ЗО підтримала участь есерів в роботі Державної Думи. Долинський досить ґрунтовно, як для виступу в дебатах, аналізував це питання. Він бачив призначення Думи в політичній підготовці повстання. Фракція есерів повинна пропагувати в ній свою програму і тактику. Зупиняючись на перспективах улюбленого дітища есерів, яким був терор, представник закордону стверджував: думська діяльність і терор цілком сумісні. Долинський заперечував доповідачу від ЦК, котрий вважав, що всі без винятку терористичні акти повинні здійснюватися з санкції Центрального Комітету, та наголошував - такий дозвіл доцільний лише стосовно великих замахів загальнополітичного значення.

Позиція показова. Вона відбивала бажання ЗО разом з місцевими російськими комітетами мати право самостійно здійснювати терористичну діяльність. Долинський показав себе і рішучим опонентом К. Брешковської, яка висловилась за заборону експропріації, назвала їх аморальними. Заключні слова його виступу: "Треба пам'ятати, що мораллю багнети не перебити і нічого боятися експропріації" - присутні підтримали оплесками [3.-С.498-499,602-603].

Позиція Долинського з принципових питань партійної тактики дозволяє стверджувати, що в еміграції панували радикальніші, ніж у більшості есерів в Росії, настрої (в даному випадку ми не приймаємо до уваги максималістів). Ці настрої вони за кордоном передавали партійній молоді, яка потім несла їх у межі імперії.

Таким чином, протягом 1906 - першої половини 1907 рр. закордонні організації есерів поступово відновлювали зупинену у розпал російської революції діяльність. На загальному тлі вирізнялася активністю робота керованих М. Судзіловським есерів в Японії. У цілому станом на 1907 р. закордонна операційна база ПСР була готова до обслуговування нової хвилі політеміграції.

Джерела та література

Мороко В.М. Закордонна організація ПСР напередодні і під час першої революції в Росії // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2001. - Вип. Х.

Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров в 1905 - 1907 гг. - М., 1997.

Партия социалистов - революционеров. Документы и материалы. 1900 - 1922: В 3 т. - М., 1996. - Т. 1: 1900 - 1907 гг.

Чернов В.М. Перед бурей. Воспоминания. - М., 1993.

Шишко Л. М.Р.Гоц (памяти дорогого друга) // Былое. - 1906. - № 11.

Памяти Леонида Эммануиловича Шишко. - Б.м., 1910.

Бібліотека Російського незалежного інституту соціальних і національних проблем. Фонд архівного зберігання (м. Москва).

Савинков Б.В. Воспоминания террориста. - М., 1991.

Клячко С. Из эмигрантской жизни в Швейцарии. // Каторга и ссылка. - 1926. - № 4.

Державний архів Російської Федерації (м. Москва). - Ф. 102. Особливий відділ Департаменту поліції.

"Воля". Нагасакі. 1906-1907. Політична, громадська і суспільна газета (З вересня 1906 р. видання