В.М. Мороко

СПРОБИ ВИЖИТИ: ЗАКОРДОННІ ОРГАНІЗАЦІЇ РОСІЙСЬКИХ АНАРХІСТІВ У 1907-1910 РОКАХ

Стаття продовжує публікації з історії еміграції анархістів, розпочаті у ХІУ випуску "Наукових праць історичного факультету Запорізького державного університету". Перша стаття містила історіографічний огляд та аналіз джерел з теми дослідження, що дозволяє нам не торкатися зараз цих питань. Лише уточнимо оцінку історіографії проблеми в 90-і роки. Вона, дійсно, досить бідна. Як і раніше, не було жодної роботи, котра б спеціально висвітлювала закордонну діяльність анархістів. Але деякі сюжети, присвячені цій діяльності, знаходимо в нечисленних публікаціях з історії анархізму в цілому [1; 2; 3; 4]. Історіографія є ще більш скупою, коли мова йде про час після першої революції у Росії. Так, у найґрунтовнішій монографії 80-х років з історії російських непролетарських партій не знаходимо навіть рядка не лише про еміграцію, але й взагалі про анархістський рух у розглядувані роки [5]. Теж і з публікаціями 90-х років. Скажімо, у великій оглядовій статті з історії анархізму В. Кривенького подій 1908 - початку 1914 рр. стосуються лише два абзаци [3.-С.160-161].

Що ж до джерел, то їх достатньо, щоб скласти більш-менш повну картину життя російських анархістських організацій за межами імперії. База опублікованих джерел суттєво поповнилася після виходу з друку в Росії фундаментального (700 сторінок) тому документів і матеріалів про діяльність анархістів до 1917 р. [6].

Поразка революції у Росії привела до поширення серед анархістів-емігрантів занепадницьких настроїв. Ця "хвороба" не оминула навіть частину їх визнаних лідерів. Так, у другій половині 1907 р. на три місяці зник з партійного горизонту В. Черкезов. Виправдовуючись, він у жовтні того ж року писав П. Кропоткіну: не давав про себе знати, усамітнився, бо переживав і продовжує переживати глибоку політичну кризу. Події в Росії змусили переглянути і соціальний, і політичний бік революційного світогляду.

В. Черкезов дійшов висновку, що лише робітничий рух та діяльність партії не можуть забезпечити перемогу революції. Її успіх залежить від зацікавленості в ній всієї нації. Революція реалізує лише спільні вимоги всіх класів. Вимоги окремих класів і партій можуть призвести до кривавої боротьби і героїчних подвигів, однак будуть втілені в життя лише загальні завдання "золотої середини", котрі влаштують всіх. "Як же бути анархістам з їх радикальною програмою?" - риторично запитував автор листа [7.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.2755.-Арк.7].

Занепадницькі настрої стали поживним ґрунтом для чвар як між окремими анархістами, так і закордонними групами. Траплялися випадки, коли суперечки набували кримінального відтінку. Захоплення експропріаціями в Росії відлунювалося за кордоном потворними проявами. У зверненні "До товаришів" часопис "Буревісник" повідомляв про конфлікт між паризькою однойменною групою та групою "Бунтар". "Бунтарі" звернулися з проханням видати їм "на справу" 500 карбованців. Після відмови вони через декілька днів вчинили розбійний напад: розкидали газетний набір, розгромили друкарню. Наступного дня після нападу потерпілі отримали листа з погрозою повторити погром у разі, якщо не пристануть на пропозицію видати гроші [8.- №9.-1908.-Лютий].

Але у цілому закордонні організації анархістів витримали випробування гіркотою поразки революції і в подальшому виконали роль операційної бази відновлення своїх груп в імперії.

Помітною подією перших післяреволюційних місяців стала участь російських анархістів в Амстердамському міжнародному конгресі своїх однодумців (серпень 1907 р.). М. Рогдаєв (М. Музиль) підготував для з'їзду доповіді про течії у російському анархізмі та про профспілковий рух в Росії, В. Федоров-Забрежнев - про індивідуалізм. Російські делегати підтримали резолюцію більшості конгресу про необхідність участі у робітничих синдикатах.

За кордоном продовжували виходити друковані органи анархістів. До "Буревісника" у жовтні 1907 р. додався "Анархіст" - орган анархо-комуністів. Основними авторами першого номера стали Г. Гогеліа та М. Рогдаєв, що відразу додало новому виданню ваги. Правда, невдовзі побачила світ "Заява про редакцію "Анархіста", яка свідчила про тертя між видавцями газети. Зокрема, повідомлялось про те, що М. Рогдаєв не був і не є членом редакції [9.-ЦЛ 31.65.1907Х]. Редакційні проблеми скоротили життя часопису, але два роки він залишався одним із помітних видань анархістів.

Попри демонстративну прихильність до індивідуалізму закордонні групи (принаймні їх частина) тяжіли якщо не до об'єднання під зверхністю єдиного центру, то хоча б до координації своїх зусиль. Зростало число прихильників проведення з'їзду всіх закордонних емігрантських груп. Ця ідея обговорювалася на сторінках "Буревісника" й "Анархіста". "Анархіст" заявив про беззастережну підтримку ідеї з'їзду. Уже в його першому номері підкреслювалося, що "яскравіше виявляється необхідність з'їзду як об'єднуючого начала, яке може створити глибокий зв'язок між групами як цілим" [10.- 1907.-№1.-10 жовтня].

Дещо обережнішої позиції дотримувався "Буревісник". Не заперечуючи проти з'їзду в принципі, редакція цього часопису вказувала, що, з огляду на кризу анархістського руху в Росії, повсюдні провали груп і значне поширення провокації, потрібно спочатку відродити групи й очистити їх від небажаних і підозрілих осіб [8.- 1907.-№8.-Листопад].

Однак швидко зорганізувати з'їзд (надалі почали говорити про конференцію) не вдалося, й обговорення цієї проблеми продовжилося у 1908 р. Потрібна для проведення хоча б конференції критична маса все не досягалась. До дискусії про доцільність з'їзду (конференції), котра велась на сторінках "Буревісника" й "Анархіста", долучилося нове видання - відновлений у 1908 р. "Бунтар".

Цюріхська група анархо-комуністів запропонувала його редакції взяти на себе ініціативу скликання конференції