часопису в межі імперії. У транспорти, що йшли нелегально через російський кордон, включали як "Буревісник", так і інші видання анархістів. Лише у травні - жовтні 1909 р. в Росію відправили 8500 примірників "Буревісника", 200 - перших двох номерів відновленого часопису "Хліб і Воля", 22 550 брошур та листків. Їх отримали у Москві і Московському районі, Тамбовській, Смоленській, Орловській, Подільській, Бессарабській, Катеринославській губерніях, у Донбасі та Криму, на Уралі і в Прибалтиці [8.-1909.-№18.-Листопад].
Менш відомим був "Анархіст". Але й він знайшов власну нішу у видавничій діяльності. Перший його номер, крім загальних статей, що пропагували анархізм, містив матеріали з детальним викладом завдань роботи на селі. У наступному номері з'явилася стаття В. Ліндова "Аграрне питання і соціалістичні програми". Автор, зокрема, гостро критикував, не цураючись відверто лайливих висловів, В. Леніна за ідею націоналізації землі [10.-1908.-№2.-Квітень]. Аграрним питанням, проблемами поширення анархізму серед селян часопис переймався і в подальшому.
Від інших видань "Анархіст" відрізнявся і надзвичайно скептичним баченням найближчих перспектив революції. Його редакція заперечувала загальноприйняту оцінку поточного моменту як такого, який зберігає фактори, котрі роблять революцію неминучою. "Ніяк наші соціалісти не можуть змиритися з тим, що реакція остаточно справилася з революцією", - зазначав автор статті в №3 часопису і далі висловлював переконання, що навчений подіями 1905-1907 рр. уряд зможе здійснити реформи, які знімуть соціально-економічну і політичну напругу в суспільстві [10.-1902.-№3.- Травень].
Зазначимо при цьому, що часопис виходив вкрай нерегулярно (чотири номери з листопада 1907 р. по вересень 1909 р.), що зводило до мінімуму його реальний вплив на анархістський рух.
Побачили світ лише чотири номери й третього видання - листка "Бунтар". Він виходив з травня 1908 р. по січень 1909 р. Як ніяке інше видання, "Бунтар" приділяв велику увагу закордонній діяльності через призму організації допомоги революційній Росії. Уже у першому його номері знаходимо статтю "До питання практичної роботи", у якій формулювались завдання згуртування еміграції навколо справи підготовки кадрів для анархістських організацій в імперії [11.-1908.-№1.-15 травня]. Ця ж тема продовжена у великій статті "Питання організації" [11.-1908.-№2-3.-Червень-липень]. Автор, що сховався за ініціалами В.В., вважав: кожна закордонна група повинна перейнятися турботою підготовки 2-3 активних працівників для відправки в Росію. Розвиваючи думку, він писав: "Закордонні групи ніколи не спроможуться утримувати всю російську роботу з її бойовими починаннями, що дорого коштували, але спорядити в дорогу й надати можливість стати на ноги тим своїм членам, які рвуться до роботи, - це вони зуміють зробити. Перший час наші групи за кордоном будуть, ймовірно, змушені займатися виключно виданням і транспортом в Росію літератури, пізніше можна буде виконати і план об'їзду усієї Росії разом із Сибіром. Нарешті, вінцем цієї підготовчої роботи стане від'їзд декількох груп працівників, разом з початком роботи яких закордонні групи у всьому, що стосується Росії, чільне місце нададуть агітації, пропаганді й виданню літератури (будемо сподіватися, цього разу не фракційної, а глибоко наукової)... Засоби на відправку в ході агітації і пропаганди за кордоном повинна дати сама робітнича еміграція... Щоб стати на власні ноги, закордонні групи повинні раніше іншого навчитися економити засоби і сили" [11.-1908.-№2-3.-Червень- липень].
Мова про економію засобів і сил йшла не випадково. Питання було вкрай болючим. У цитованій вище статті констатувалося, що у розглядуваний період анархістська еміграція не в змозі була "спонсорувати" російські організації. Спостерігалося зворотне. "Досі закордонні групи живилися засобами головним чином із Росії", - підкреслював автор.
Проблема була настільки злободенною, що до статті редакція додала свій коментар, у котрому в основному говорилося про пошуки грошей. У коментарі вказувалося: "Наївно розраховувати на збори серед голодних робітників. До зборів же серед "революційних студентів" і "співчуваючої буржуазії" не опустимося". Редакція "Бунтаря" засуджувала колег із "Буревісника", котрі у пошуках коштів для видання часопису організували бал-маскарад. На думку "бунтарів", залишався єдиний шлях - хоча б часткова, але все ж експропріація експропріаторів. Таким чином, частина еміграції провокувала "екси" в Росії.
Запропонувавши розгорнуті "вказівки" щодо налагодження закордонної роботи, сам "Бунтар" по суті "наказав довго жити". Наступний його номер побачив світ у січні 1908 р., тобто через півроку. До того ж він виявився і останнім.
На виконання рішення женевської конференції серпня 1908 р. у лютому наступного року відновилося видання "Хліба і Волі". Оскільки часопису відводилася роль теоретичного органу, то в першому номері були опубліковані статті лідерів анархізму. Відкривала його настановча стаття П. Кропоткіна "Що ж далі?". Патріарх анархізму з'ясовував причини поразки революції, і лаяв, але, на відміну від інших анархістських авторів і видань, коректно есдеків і есерів. Кропоткін виступав проти легальних форм роботи, зокрема участі в Державній Думі, і патетично-неконкретно закликав: "Наше місце серед народних мас і з ними повставати" [13.-1909.-№1.- 17 лютого].
Лінію Кропоткіна продовжила його соратниця М. Гольдсміт статтею "На сучасні теми". Вона різко критикувала всі загальноросійські партії за те, що не перешкоджали робітникам йти у просвітницькі товариства, кооперацію, корпоратизм тощо, що самі пливли за течією культурництва, котре, на думку автора, заполонило все російське суспільство. Наступний номер "Хліба і Волі" знову відкривала стаття П. Кропоткіна і знову настановча: "Наші завдання" [13.-1909.-№2.-Липень].
Таким чином, часопис претендував на