Про намір розпочати видання друкованого органу час від часу заявляли окремі закордонні групи. Втілити у життя подібний амбіційний план спробувала вже згадувана нами група "Босяк". Її відповідне звернення до однодумців стало "криком душі" найменш освіченої частини еміграції. У листівці "босяків" зазначалося, що всі органи анархістів досі мали той суттєвий недолік, що не лише були вузькофракційними, а й редагувалися відповідно до певних літературних норм. Редактори-цензори вимагали від тих, хто кореспондував у журнали і газети, дотримання правил граматики і стилістики. "У цих умовах анархізм розвиватися нормально не може", - обурювалися автори звернення і брали на себе зобов' язання у разі допомоги грошима й кореспонденціями забезпечити потрібне видання [7.-Ф.1741.-Оп.1.-Ч.ІУ.-Спр.21491]. Група навіть випустила один номер газети "Без руля", але далі справи не пішли.

Крім видавничої діяльності, транспортування нелегальної літератури в Росію, у "глухі" перші післяреволюційні роки анархістській еміграції вдалося дещо зробити і в плані підготовки кадрів для місцевих організацій імперії. Правда, про більш-менш систематичну роботу на цьому напрямку можна говорити лише стосовно емігрантів у Парижі.

Найдієвішими були паризькі групи "Буревісник" і анархо-синдикалістів. Власне, розподіл на групи був досить умовним. Часто політемігранти відносили себе до обох груп. У складі цих груп нараховувалося 18 осіб. Серед них такі відомі діячі, як Г. Гогеліа, М. Гольдсміт, М. Раєвський. Ще одну групу, "Бунтар", очолював авторитетний І. Гроссман. Відомо й про існування у Парижі групи анархістів-комуністів "Не журись" у складі близько 30 осіб. Її очолював Т. Жерков з Катеринослава. Жерков входив і до групи "Буревісник", підтримував зв'язки з відомим А. Кареліним [7.-Ф.102.- Оп.1910.-Спр.9.-Ч. 1х.-Арк. 172-173; Спр.12.-Ч.1к.-Арк.1,2,7].

Зауважимо, що про групу "Не журись" зберігся не найкращий відгук закордонного агента російського Департаменту поліції. Він повідомляв, що група не має ні програми, ні статуту і керується простим девізом "Бий буржуїв". На її "рахунку" бійки і скандали у закладах відпочинку [7.-Ф.Ю2.-Оп.19Ю.-Спр.12.-Ч.1к.-Арк.1]. На певні роздуми наштовхує і сама назва групи. Однак специфіка джерела примушує оцінювати подібне повідомлення вкрай обережно.

Паризькі анархісти брали активну участь у роботі "Клубу лівих". Крім них, клуб відвідували ліві есери, есери-максималісти [14.-С.214; 7.-Ф.Ю2.-Оп.19Ю.-Спр.9.-Ч.1х.- Арк.173]. Під час обговорення тих чи інших теоретичних проблем у клубі, на відповідних зборах у групах і відбувалось становлення ідейних анархістів.

За ступенем активності за паризькими анархістами йшли їхні однодумці з груп "Буревісник" у Женеві і Лондоні. Можливості лондонської групи були більшими у зв'язку з участю в її акціях П. Кропоткіна. Зокрема, у 1908 р. він читав публічні лекції про російський революційний рух, виступав на мітингах протесту проти розправ над учасниками боротьби з самодержавством, брав участь в організації фонду матеріальної допомоги Росії [15.-С.27]. З листів А. Алад'їна П. Кропоткіну відомо про участь анархістів в організації відправки на постійне місце проживання за межами Європи матросів з броненосця "Потьомкін". Розглядалися варіанти з Новою Зеландією, Канадою, Бразилією й Аргентиною. Врешті-решт зупинилися на Аргентині [7.-Ф.1129.- Оп.2.-Спр.440.-Арк.8, 10,13, 15,17].

Російські анархісти в Європі підтримували зв' язок з групами однодумців за океаном. Крім вже названих вище груп у Нью-Йорку й Буенос-Айресі, назвемо групи у Чикаго та Вінніпезі [13.-1909.-№1.-17 лютого].

Що ж відомо про ефективність роботи із забезпечення потреб російських організацій підготовленими в умовах еміграції працівниками? Узагальнюючі дані нами не знайдені і найімовірніше вони не збереглися. Але можна навести прізвища багатьох десятків анархістів, які не загубилися в мороці похмурого часу післяреволюційної реакції, відчайдух, яким не поталанило у боротьбі з противником і, проливши власну, а часто й чужу кров, вони потрапили у поліцейські зведення.

Візьмемо для прикладу лише декілька місяців початку 1910 р. У січні в Катеринославі стратили С. Борисова, котрий у 1906 р. півроку жив у Женеві, надалі, спеціалізуючись на доставці транспортів літератури, неодноразово переходив кордон, допомагав матеріально анархістським виданням і групам у Росії [8.-1910.-№19.-Лютий]. У групах анархістів Парижа, згодом Лондона у 1906-1909 рр. перебував молодий токар з Варшави Гольцман. Засуджений за замах на віленського генерал-губернатора до страти, він на початку 1910 р. спалив себе у в'язниці [16.-С.181-182]. У квітні при переході австро-російського кордону був важко поранений і схоплений поліцією Т. Жерков, який вже згадувався [7.-Ф.Ю2.-Оп.19Ю.-Спр.12.-Ч.1к.-Арк.16-18].

Ті, хто прорвався через поліцейські кордони і в плани яких не входила негайна організація зв'язаних з ризиком для життя терористичних актів та "ексів", включалися у роботу місцевих анархістів, відігравали, як правило, в їх діяльності помітну роль. Практично всі анархістські організації імперії були в той час тим чи іншим чином пов'язані з еміграцією. Ілюстрацією може служити історія анархістської групи тоді ще нікому невідомого за межами повіту села Гуляйполя.

У 1906-1908 рр., використовуючи "вікно" в районі Чернівців, гуляйпільці отримували з-за кордону зброю. Через Катеринослав та Москву потрапляла до них емігрантська література. Після розгрому організації у 1908 р. її керівники В. Антоні та О. Семенюта знайшли притулок за кордоном.

В. Антоні емігрував до Швейцарії, звідти переїхав до Парижа, де ввійшов до складу групи "Буревісник".