У Франції перебував і ще один член гуляйпільської групи П. Онищенко. Кілька разів долав він кордон з нелегальним вантажем і під час одного переходу загинув. Нарешті, після чергового розгрому групи у далекій Аргентині знайшли притулок В. Антоні й ще один гуляйпілець А. Ольхов. Опосередковано еміграція позначилася й на долі легендарного Н. Махна. У бутирській в'язниці з азами анархізму його знайомив П. Аршинов, який до того пройшов "школу" закордонної підготовки.

Таким чином, можна стверджувати, що після революції 1905-1907 рр. закордонна діяльність анархістів стала тим чинником, завдяки якому ця радикальна течія в суспільному русі Російської імперії не зникла повністю. Ця діяльність не відзначалася активністю й ефективністю, робота емігрантських груп, за винятком декількох, майже не прослідковувалася. Амбітні проекти налагодження повномасштабної допомоги однодумцям у Росії так і не були реалізовані. Безперервної лінії у закордонній роботі не було. Щось починалось і швидко обривалося, щоб невдовзі знову повторитись. Однак у цілому все ж маємо право констатувати - існування закордонної операційної бази анархізму було реальністю післяреволюційного життя російської політичної еміграції.

До того ж на 1910 р. з'явилися ознаки її зміцнення. Одним із показників цього стало проведення того року в Лондоні конференції представників анархістських груп. Конференція прийняла рішення збільшити видання анархістської літератури і активізувати її поширення в Росії. З цією метою створювалися спеціальний комітет і бібліотека [18.-С.39]. Анархістська еміграція пожвавлювала діяльність.

Джерела та література

Джангирян В.Р. Зарубежная историография: проблемы генезиса анархизма в России // Вестник Ростовского университета. Серия: История и философия. - 1993. - №1.

Исаханов И.М. Проблемы периодизации истории анархистского движения в России // Актуальные проблемы преподавания и изучения социально-гуманитарных дисциплин в высшей школе: опыт и новации. - Воронеж, 1994.

Кривенький В.В. Анархисты и анархизм в России // Россия и современный мир. - 1996. - №2.

Шуструйский А.В. Анархизм в годы первой русской революции. // Вестник Волжского университета. Серия: История. - Тольятти, 2000. - Вып. 2.

Непролетарские партии России: Урок истории. - М., 1984.

Анархисты: Документы и материалы. 1883-1935 гг.: В 2 т. - М., 1998. - Т.1: 18831916 гг.

Державний архів Російської Федерації.

"Буревестник". Орган російських комуністів-анархістів. Париж,1906-1910.

Бібліотека Російського незалежного інституту соціальних і національних проблем. Фонд архівного зберігання (м. Москва).

"Анархист". Орган російських анархістів-комуністів. Париж, 1907-1909.

"Бунтарь". Листок російських анархістів-комуністів. Б.м., 1908-1909.

"Без руля". Орган анархістів групи "Босяк". Париж, 1908.

"Хлеб и Воля". Орган групи анархістів-комуністів "Хліб і Воля". Париж, 1909

Ковальская Е. Мое знакомство с Командо Гогелиа (Оргеиани) // Каторга и ссылка. - 1925. - №3.

Письма П.А. Кропоткина В.Н. Черкезову // Каторга и ссылка. - 1926. - №4.

Генкин И.И. Среди преемников Бакунина (Записки по поводу российского анархизма) // Красная летопись. - 1927. - №1.

Яланський В., Верьовка Л. Нестор і Галина. Розповідають фотокартки. - Київ; Гуляйполе, 1999.

Худайкулов М. Из истории борьбы большевистской партии с анархизмом. - Ташкент, 1984.