І. В. Довжук

ЦУКРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В СЕРЕДИНІ ХІХ ст.

У харчовій промисловості Наддніпрянської України в середині ХІХ ст. розпочався промисловий переворот. У цукровиробництві застосовували машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання і згущення цукробурякового соку. Однак цукрове виробництво як галузь дворянського підприємництва ґрунтувалося на примусовій праці кріпосних селян, що переважала в 40-50-х роках. Панівною тенденцією у розвитку виробництва цукру було перетворення кріпосної мануфактури (з переходом на вільнонайману працю) на фабрику.

Проаналізуємо стан та основні тенденції розвитку цукробурякової промисловості в українських губерніях, звертаючи увагу на цю галузь і в загальноімперському масштабі. Так чи інакше проблем цукробурякової промисловості торкалися у своїх працях К. Воблий, О. Нестеренко, М. Домонтович, О. Плевако та ін.

Виробництво цукру в Російській імперії в середині ХІХ ст. досягло досить високого рівня. Так, у 1845 р. у 22 губерніях імперії нараховувалось 216 діючих цукроварень, обсяг продукції яких становив 603,5 тис. пудів на суму 3959 тис. крб. [1.-С.164].

Місце українських губерній у цукровій промисловості імперії за 1845 р. визначалось у таких цифрах:

кількість цукроварень - 116 (53,7%)

кількість продукції - 439,3 тис. пуд. (72,8%)

вартість виробництва - 2924 тис. крб. (73,8%)

У середньому по імперії в 1845 р. одна цукроварня виробляла за рік цукру на 18,2 тис. крб., в Україні - на 25,2 тис. крб. Тут позначився вплив Київщини, де одне підприємство давало продукції на 53,5 тис. крб., тобто втричі вище від загальноімперської середньої. Отже, Наддніпрянщина посідала панівне місце в цій галузі промисловості.

У 1848-1849 рр. у Російській імперії працювало 295 цукрових заводів, з них в Україні - 183, або 62% [2.-С.84].

Тепер порівняємо з даними 1845 р. За три роки число цукроварень в імперії збільшилось: з 216 до 295; в Україні - зі 116 до 183, тобто ми маємо приріст числа цукроварень по Російській імперії на 36,6%, по Україні - на 54,3%. Питома вага України помітно зросла з 53,4 до 62%.

Що стосується посівної площі, то в 1848 р. у цілому по державі буряками було засіяно 36,5 тис. дес., у тому числі в Україні 27,7 тис. дес., або 75,8%. Тільки Київщина мала під буряками 54,7% із загальноукраїнської площі; її буряковий клин майже вдвічі перевищував площу під буряками іншої частини держави (15,1 тис. дес. проти 8,8 тис. дес.) [1.-С.169].

У р1озглядуваний період урожайність буряків по Російській імперії не перебільшувала 69,8 берківців; Україна відрізнялась більшою врожайністю - 71,5 берк. проти 63,7 берк. в Росії. На

Правобережній Україні ця середня була ще вищою - 74,9 берк. І тут перше місце належало Київщині - 77,5 берк. [1.-С.172].

Зазначимо, що цукрові підприємства відрізнялися за кількістю продукції, що випускалась. Так, цукроварні з продукцією до 3-х тис. пудів вважались дрібними, від 3 до 10 тис. - середніми і понад 10 тис. пудів - великими.

У 1848-1850 рр. у Російській імперії більшість становили дрібні підприємства - 69,5%, на частку середніх припадало 23,4%, великих - 7,1%. Відповідні величини для України були такими: 51,7, 37,4 і 10,9%. Серед українських цукроварень питома вага середніх і великих помітно вище. Якщо в Росії не було жодної цукроварні з продукцією понад 15 тис. пудів, то в Україні таких підприємств було 5; з продукцією від 10 до 15 тис. пудів у Росії була тільки одна цукроварня, в Україні - 15. Великі підприємства концентрувалися в основному на Київщині, де із загального числа 21 у губернії їх налічувалось 15 [1.-С.175].

У 1848 р. в Російській імперії було введено на цукор акциз, котрий через відповідні періоди часу збільшувався. З 1848 по 1850 р. акциз з пуда цукру становив 30 коп., з 1850 по 1852 - 45 коп., з 1852 по 1854 р. - 60 коп. З невеликих заводів, які виробляли не більш 500 пудів цукру на рік, акциз відповідно стягувався в таких розмірах: 15, 30 і 45 коп. з пуда. У 1848/49 р. надійшло до казни акцизу від цукру 46,2 тис. крб., у 1850/51 р. - 138,2 тис. крб., у 1854/55 р. - 434,7 тис. крб. [3.-С.57]. Підвищення акцизного збору відповідно впливало на зростання цін, виробництво і збут продукції, що викликало незадоволення цукрозаводчиків. Про це, наприклад, свідчить прохання власників цукрових заводів Київської губернії, надіслане генерал-губернатору у 1853 р. "О недопущении увеличения акциза на свекловичный сахар..." [4.-Арк.1].

У 1850 р. підросійська Україна виробила 1697 тис. пудів цукру на суму 10205,9 тис. крб., що від загальноімперського показника становило відповідно 80,5 і 79,3%.

Отже, Україна, маючи 58% від загальної кількості цукрових заводів (у 1856-1857 рр. працювало в державі 376 цукроварень, з котрих на частку України припадало 218), давала 4/5 усієї цукрової продукції Російської імперії [1.-С.197, 201].

Щодо числа робітників цукрових заводів, наведемо такі цифри за 1856-1857 рр. Разом по Російській імперії на цукроварнях працювало 72 тис. людей, з них в Україні 48,4 тис., або 67,2%. У середньому по імперії на одне підприємство припадало 196 робітників, в Україні - 232. Помітним було й збільшення продуктивності праці: у 1848-1849 рр. на одного працівника припадало 21,5 пуда цукру, у