Ось головні загальні процеси, що характеризували розвиток виробництва цукру по всій Російській імперії.

Що ж стосується України, то вона, як ми вже бачили, була основним районом цукробурякового виробництва.

Дійсний розквіт цукроваріння в Україні почався в 40-х рр. ХІХ ст., коли цукрові заводи почали переходити на парову техніку. У 1843 р. купці К. Яхненко і П. Симиренко побудували перші в країні парові цукровий і рафінадний заводи поблизу с. Мліїва Черкаського повіту Київської губернії. Тут розташовано ціле промислове містечко. "Крім величного семиповерхового будинку цукроварні на 260 десятинах орендованої у князя Воронцова землі, - писав сучасник, - побудовано було до 150 будинків для службовців, кожний з окремою садибою, городом і садом... У містечку височилася велика будівля - "головна контора". У містечку був свій театр, паровий млин, машинобудівний завод. На цукроварні і в містечку було газове освітлення, котрим на той час користувались тільки два або три міста в Росії" [5.-С.103]. Вартість цукроварні визначалась в 1 млн. крб., розрахована вона була на переробку 200 тис. берк. цукрових буряків і виробництво 400 тис. пудів рафінаду [6.-С.92].

Промисловий переворот у цукроварінні помітно поширювався. У 1856-1857 рр. парові цукроварні становили вже 40% цукрових заводів України. Машинна техніка швидко підняла продуктивність цукроваріння і стимулювала його розвиток. У 1848 р. в Україні діяло, як було вказано вище, 62% (до загальної кількості по Російській імперії) цукроварень.

Розміщення цукроварень у Наддніпрянській Україні було нерівномірним. Зі 183 підприємств, що діяли тут у 1848 р., 116 існувало на Правобережжі. По губерніях вони розташовувалися так: на Київщині - 70 цукроварень, Поділлі - 36, Чернігівщині - 25, Харківщині - 24, Полтавщині - 17, Волині - 10 і Херсонщині - 1 [7.-С.236]. Отже, 63,4% українських цукроварень розміщувалось на Правобережжі, з них тільки на Київщині - 38,3%. Що стосується Волині, то хоча тут було мало цукроварень, але вони на той час вважалися великими підприємствами, завдяки чому Волинь з виробництва валової продукції цукру йшла після Харківщини, проте перед Полтавщиною.

У 1848 р. в Україні було виготовлено цукру 746,8 тис. пудів, або, приблизно, 80% до загального виробництва в імперії. Найбільшу частку виробленого в підросійській Україні цукру дала Київщина [7.-С.236].

Київська губернія на середину ХІХ ст. стала центром цукробурякового виробництва Російської імперії. Саме тут концентрувалася найбільша кількість цукроварень, і саме тут швидко відбувався процес переходу від мануфактурної стадії виробництва цукру до фабрично-заводської. Уже в 18461847 рр. у губернії діяло 49 цукроварень (з них 12 було парових і 37 вогневих). Особливо вирізнялися підприємства графа О.О. Бобринського (1800-1868), розташовані в м. Сміла Черкаського повіту. Перша цукроварня, побудована в 1838 р., вже через два роки переробляла 300 берк. буряків за добу. У 1844-1845 рр. на Смілянській цукроварні отримали 21,4 фунта цукру з берківця буряків [8.-С.124]. У 1848 р. були побудовані нові приміщення для мануфактури. Незабаром вогневий спосіб випарювання тут був замінений паровим. Усі технічні або технологічні нововведення, що на той час з'являлись у цукровому виробництві, негайно застосовувалися на мануфактурах О.О. Бобринського, яких було чотири: Бакалеєвська, Яблунівська, Капітанівська й Грушівська. Особливу увагу Олексій Олексійович приділяв вирощуванню буряків на своїх плантаціях. Він удосконалював засоби обробки землі, застосовував найпередовіші знаряддя праці. Обробка землі тут вважалась зразковою для всього краю [9.-С.8]. У 1859 р. в губернії нараховувалося 75 цукроварень, де працювало біля 32 тис. чол. За рік на цих підприємствах було вироблено цукру на 9923,7 тис. крб. [10.-С.26].

З виробництва цукру після Київщини друге місце посідало Поділля. У 1848-1849 рр. тут нараховувалось 36 цукроварень, де працювало майже 4 тис. чол. Річне виробництво становило 103,3 тис. пудів [7.-С.203]. У 1860-1861 рр. у Подільській губернії діяло 32 цукроварні з річною продуктивністю 530,6 тис. пудів цукру [11.-С.329].

На Волині в 1848 р. працювало 10 цукрових підприємств. Загальне виробництво цукру у вартісному виразі становило 421,9 тис. крб. У 1859 р. в губернії нараховувалось 8 цукроварень, на котрих було зайнято 907 чол. Річне виробництво на всіх мануфактурах дорівнювало сумі 876,4 тис. крб. [11.-С.330].

Поширенню виробництва цукру в південно-західних губерніях (Київська, Подільська і Волинська) сприяв значний розвиток капіталістичних відносин, відповідний клімат і грунт, висока густота населення, а також великі запаси лісу.

Що стосується Лівобережної України, то вона хоча й не дуже відрізнялась умовами вирощування цукрових буряків порівняно з Правобережжям, усе ж тут були свої особливості в розвитку цукрової промисловості.

У Чернігівській губернії в 1859 р. існувало 69 цукроварень з 9,5 тис. робітників. Виробництво цукру у вартісному виразі становило 735,2 тис. крб. Найбільшими вважались мануфактури купця Терещенка у Глухівському повіті, княгині Долгорукої в Кролівецькому повіті, князя Голіцина в Новгород-Сіверському повіті, поміщиці Закревської в Сосницькому повіті й купця Мерпета у Ніжинському і Глухівському повітах. За свідченням М.Домонтовича, на Чернігівщині напередодні реформи 1861 р. парових цукроварень було 9, напівпарових - 2, решта - вогневі [11.-С.332].

На Харківщині в 1859 р. діяло 26 цукрових підприємств, на яких працювало біля 4,5 тис. чол. Річне виробництво у вартісному виразі дорівнювало 1355,9 тис. крб. [12.-С.90].

На Полтавщині в 1857 р. діяло 18 цукрових установ, де працювало 2,7 тис. чол.