В.М. Полторак

РОЗМЕЖУВАННЯ ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ТА ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО В 40-ві РОКИ XVIII ст.

Про рибальство запорожців "з боку Кальміуської паланки й безкінечні чвари через це із донцями та кубанцями можна було б написати чимало сторінок, не менш цікавих, ніж оповідання Вальтера Скотта про рибальство на Солваї у Шотландії. Але де взяти мистецьке й красномовне перо цього натхненного барда?" - зазначав А. Скальковський у своїй роботі "Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького" [1.-С.147]. Даний аспект запорозько-донського протистояння залишається й досі мало дослідженим, не зважаючи на те, що став по суті переломним у міжкозацьких відносинах. Увагу російської адміністрації до питання необхідності розмежування територій запорожців і донців привернув міуський полковник Василь Кишенський. Однак про його діяльність, крім А. Скальковського, ніхто з наступних дослідників історії козацтва не згадує. Виявлені опубліковані й архівні джерела дозволяють вивчити це питання. Тому дана публікація присвячена питанню розмежування Вольностей Війська Запорозького та Війська Донського і з'ясуванню ролі в ньому полковника Василя Кишенського.

На початку 1730-х рр. південно-західні землі донських козаків і східні території Запорожжя являли собою необжиті степи. У цих місцях не було сенсу встановлювати точних кордонів через те, що мисливські і рибальські ватаги донських і запорозьких козаків не часто влаштовували тут навіть тимчасові стоянки. Після того як до складу Російської імперії в 1737 р. увійшов Азов і узбережжя Азовського моря до р. Міус, донські козаки почали заселяти північне узбережжя Приазов'я [2.-С.27]. Майже одночасно в цьому районі почали з'являтися і запорозькі козаки. У 1734 р. російський уряд, як відомо, дозволив їм заснувати Нову Січ і декларував повернення земель, якими вони володіли раніше. Через те запорозькі козаки подавали свої претензії на все північне узбережжя Азовського моря [3.-С.96]. При цьому вони посилалися на переказ, за яким нібито ще кошовий отаман Запорозького Війська Павлюк одержав від польського короля Стефана Баторія грамоту на володіння Приазов'ям "до самої ріки Дон, де ще за Прецлава Ланцкоронського козаки запорозькі свої зимівники мали" [4.-С.337-340].

Відносини між Запорізьким і Донським Військами внаслідок невизначеності кордону все більш загострювалися. Піком протистояння стали події 1743 р., коли полковник прикордонної запорозької Міуської паланки Василь Кишенський разом із "пристойною командою" почав зганяти донських рибалок з контрольованих ним земель у межиріччі Темерника та Берди. Крім усних погроз, було застосовано силу. Більш того, полковник відправився до столиці Війська Донського Черкаська, де почав закликати запорожців і "малоросійських людей", які проживали на Дону, під свій регімент [5.- Арк.ізв.]. Слід відзначити, що Запорозький Кіш не лише не протидіяв, а й підтримував подібні дії старшини, розраховуючи заохотити населення оселятися на прикордонних територіях Вольностей Війська Запорозького [3.-С.98]. Юридичною основою для подібної політики запорожців виступали як норми звичаєвого права (першість і давність появи їх на цих територіях порівняно з донцями), так і законодавчі акти Російської імперії (зокрема, грамоти, що гарантували Війську Запорозькому ті землі, якими вони володіли до 1709 р.) [6.-С.16-17]. Саме на останні посилався Василь Кишенський під час агітації населення на вулицях Черкаська. Незадоволена такими діями донська старшина на чолі з військовим отаманом Данилою Єфремовим арештувала міуського полковника, що, у свою чергу, викликало від Запорозького Коша запит до вищих інстанцій щодо правомірності подібних дій донців. Не маючи вагомих підстав для тривалого арешту В. Кишенського, Д. Єфремов змушений був відпустити полковника, але заборонив йому в' їжджати до Черкаська.

Звільнений полковник поновив контроль над Міусом. В. Кишенський продовжував підтримувати запорожців, які ловили рибу на кубанській стороні Азовського моря, і забороняти донським козакам займатися рибальством у північно-східному Приазов'ї. У зв'язку з цим скарги донської старшини на його дії відновились [5.-Арк.4-4зв.], а запорожцям почали заважати рибалити на "своїх" територіях. У серпні 1743 р. Запорозьке Військо направило до Сенату з полковником Іваном Прокоф'євим скаргу про образи з боку донських козаків і проханням "указом підтвердити", щоб вони "козакам запорозьким по цій стороні Міуса рибу ловити не перешкоджали". У вересні того ж року запорожці знов писали до Сенату про те, "що від Донського Війська чиняться їм, запорозьким козакам, значні образи, і ...з річок Кальміуса і Міуса і з інших місць... рибальських" донські козаки "низових козаків відганяють і тим досить тіснять" [2.-С.27].

Одночасно до Сенату надійшла скарга від Війська Донського про те, що донським козакам заподіяні "від запорозьких козаків приїжджих чималі образи, руйнування і грабунки і що вони ж, запорозькі козаки, вступають у річки і у морські коси й в інші місця, якими вони наперед цього не володіли, і надіслали в ті місця команду, причому між приїжджими в тамтешніх місцях людьми в сварках мають розправу, а інші, переїхавши, живуть на тій стороні моря" [2.-С.27].

З огляду на ескалацію конфлікту, що був спровокований у тому числі й активними діями Василя Кишенського, уряд знайшов необхідним провести розмежування земель між Донським і Запорозьким Військами. У зв'язку з цим комендантові Аннінської фортеці бригадирові Вирубову царським указом від 10 жовтня 1743 р. пропонувалося розмежувати військові вольності "за наявними в них (козаків. - В.П.) письмовими документами", якщо письмових документів немає, то врахувати