В.Б. Звагельський

ЗАЛОЗНИЙ ШЛЯХ, ЛОСИЦЬКА ДОРОГА ТА ЛОЗІЄ "СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ"

Нещодавно виповнилося 820 років подіям, оспіваним у "Слові о полку Ігоревім" та 200 - першодруку цієї геніальної пам'ятки. У справі її дослідження зроблено надзвичайно багато. Все менше залишається так званих темних місць, все більше зважених, доцільних кон'єктур пропонується для лексем та словосполучень, що складно читаються, зрештою адекватнішими стають переклади.

Втім у "Слові" існують і такі місця, котрі, як правило, сприймаються без будь-яких зауважень. Вони узгоджені з контекстом граматично, не випадають з лексичного строю, відповідають логіці викладу подій походу Ігоря Святославича. Стала багатолітня коментаторська та перекладацька традиція, часто пов'язана з іменами авторитетних дослідників та літераторів, теж на перший погляд, не дає підстав сумніватися у точності тлумачення того чи іншого місця твору. З позиції ж історико- географічної саме маршрут походу Ольговичів залишається ще багато в чому нез'ясованим. Аналогічна ситуація і з маршрутами Кончака і Гзи, які, як відомо, після перемоги вдерлися на землі Переяславщини та Сіверщини.

На сьогодні існують близько десяти версій та гіпотез, що доповнюють одна одну, корегують, а часто і вступають у взаємне протиріччя. Така ситуація обумовлена тим, що основні географічні орієнтири походу точно не локалізовані. До них слід віднести р. Каяла, що локалізується згідно різних версій з розбіжністю у кілька сот кілометрів, а також річки Сальницю та Сюурлій (остання має 9(!) локалізацій). Море теж часто трактується як озеро. Шеломянь має три локалізації. Не все узгоджується і з Доном-Великим, Доном-Малим, Донцем.

Проте нові науково зважені спроби осмислення маршруту походу, на нашу думку, стають можливими лише при пошуках нетрадиційних підходів, при виході за досить обмежене коло писемних давньоруських пам'яток ("Слово", повісті про похід у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах) та інформації В.М. Татіщева і при залученні даних історичної географії інших хронологічних періодів, матеріалів археології та топоніміки.

До місць твору, що відносяться вченими до складночитаємих або навіть темних, належать рядки тексту з іменником "лозіє". Згадаємо: "А не сорокы троскоташа - на следу Игореве ездить Гзакъ съ Кончакомъ. Тогды врани не граахуть, галици помлъкоша, сорокы не троскоташа, полозію ползоша только. Дятлове тектомъ путь къ реце кажуть, соловіи веселыми пес[н]ьми светъ поведають".

Тлумачення цього фрагменту загалом зводиться до трьох варіантів, що вимагають незначних граматичних кон'єктур (лозіє, полозіє, по лозію), коли лексема трактується як рослина, птах, змія. Перші видавці подають "полозію ползоша только" - у перекладі "сороки не стрекотали, но двигались только по сучьям"; Катерининська копія - "по лозію ползоша"; В. Жуковський - "сороки не стрекотали, Ползком только ползали " (1817-1819); М. Деларю - "одни только дятлы, Тихо ползя по ветвям" (1839); М. Максимович - галки "тільки в густих лозах Помалу скакали" (1857, 1859); П. Мирний - "Сороки не скрекотали - По лозах ховалися - повтікали" (1883); І. Вагилевич - "по лозах повзали тільки дятлове" (1884); Ю. Федькович - "лиш ящюри повзають тихо" (1902); Я. Купала - сороки "Па лозах распаузліся, мокли" (1921); К. Бальмонт - "сороки без трещанья Только ползали по сучьям" (1929-1930); С. Шервинский - "Только поползни ползали" (1934, 1967); М. Рильський - "Тільки полози повзали" (1939, 1952); В. Стелецький - "поползни стихли, ползали только" (1938, 1984); Л. Махновець - "полози повзали тільки" (1951, 1983); Л. Тимофєєв - "молчат поползни" (1953, 1982); С. Ботвинник - "полозы ползали только" (1957, 1985); А. Чернов - "полозы переползали" (1978, 1985); І. Шкляревський - "только змеи шуршат" (1980, 1983); М. Мещерський - "только полозы ползали" (1985) [1].

Таке тлумачення містить і "Словарь-справочник "Слова о полку Игореве", причому під двома позиціями: "лозие" - довгі гнучкі стеблини деяких кущів та "полозіе"-полоз - велика змія або птах сімейства дятлів [2.-С.65; 3.-С.144-145].

Одне з останніх авторитетних видань "Энциклопедия "Слова о полку Игореве" подає вже тільки дві версії, віддаючи перевагу полозу-змії і зовсім не згадуючи лозіє-рослину [4.-С.150-151].

Але виявляється, ці обидва грунтовні видання наводять не всі наявні в літературі варіанти. Розглянемо деякі з них.

Так, зовсім інакше перекладав Д.І. Прозоровський: "беглецы только ползком ползли", пояснюючи у коментарі - "полозию" - ползью, ползком" [5.-С.257,275]. Як бачимо, дослідник, додаючи іменник "беглецы", по іншому сприймає смисл всього фрагменту. Схожий за змістом варіант містить і переклад О. Степанова: "сторожко по лознякам беглецы ползли" [6.-С.207]. Г.В. Сумаруков у відомій книзі, присвяченій "неприродній" поведінці тварин у "Слові", наводить власний пояснювальний переклад сцени "Побег Игоря". Згідно його концепції 11 назв тварин, згадуваних у "Слові", - це назви тотемів половецьких орд. Всі вони вписуються у досить струнку схему поведінки саме половців, а не птахів та звірів. Єдиним, чия поведінка є невизначеною, оскільки залишається незрозумілим, що означає це "ползанье в картине побега Игоря", є полози. Орда Полозів, як доводить дослідник, мешкала поблизу кордонів з Руссю, і, вірогідно, не бажаючи ускладнювати стосунки з сусідом, робила вигляд, що не помічає Ігоря, котрий рухався через її територію [7.-С.35,101].

Не зупиняючись на в цілому неординарному підході Г.В. Сумарукова до аналізу історико- літературного твору, підкреслимо, що вчений-біолог, на нашу думку, правильно підмітив нелогічність, невизначеність ситуації з полозами-зміями.

До речі, в одній