сучасна права притока Сіверського Донця - річка Уди. Саме цей Донець-Уди допомагає князю, пестує його на хвилях, застилає зелену траву, вдягає теплом. І саме тут був розташований город Донець, до якого, за Іпатіївським літописом, і прийшов Ігор Святославич: "и иде пеш 11 ден до городу Донцю" [12.-Стб.651]. Непрямо підтверджує цей літописний рядок фраза "Слова" "О Донче! Не мало ти величия, а Кончаку нелюбия, а Руской земли веселія". З приводу "веселія" Б.О. Рибаков слушно зауважив, що воно було можливим лише тоді, коли "Игорь был уже за пределами досягаемости для Кончака и Гзака" [15.-С.5-11]. Отже, порятунок напряму пов'язаний з цією річкою, бо тут стояло давньоруське місто, що входило до складу Сіверського князівства. Залишки городища м. Донець знаходяться на околиці суч. м. Харків [16.-С.174-175].
Отже, визначені на підставі і поетики "Слова", і географічних реалій місця переходу Ігорем р. Уди співпадають, тобто йдеться про одну і ту ж місцевість.
Повернемося до аналізованого фрагменту, де дятли вказують шлях Ігорю до річки, яку ми тепер можемо ідентифікувати з сучасною р. Уди. У нас немає жодних підстав вважати, що Автор, який тільки-но описував річку Донець, припускав, нібито Ігор не міг її знайти. Втім, саме так вважав Вс. Міллер, твердячи, що дятли своїм стуком вказували, де знаходяться дубрави, що розташовувалися на берегах річок [17.-С.246]. Ця думка була підтримана і додатково аргументована М.В. Шарлеманєм [18.-С.115]. Г.В. Сумаруков у вже згадуваній праці, підкреслював, що в таких міркуваннях багато штучності і що з біологічної точки зору думка про дятлів, що вказували "тектом" шлях Ігорю до річки, не досить переконлива [7.-С.36].
І дійсно, район, де відбувалася ця подія, - це нинішня Харківщина, околиці Ігоревого Сіверського князівства, де він бував неодноразово. Досить згадати, що у Іпатіївському літописі описано три походи, здійснені Ігорем Святославичем до 1185 р. їхні кінцеві пункти вдалося досить точно локалізувати. Це район Середньої Ворскли, приблизно між сучасними Охтиркою та Полтавою [19.-С.115-118]. Можемо сміливо припустити, що подібних акцій було значно більше, адже літописи фіксували не усі події. Отже Ігор, звичайно, знав цю місцевість. Річок тут вистачає і знайти їх за багатьма ознаками досить легко.
То на що ж тоді вказували дятли? Відповідь, як це уже траплялося не раз, міститься безпосередньо у тексті великого твору. Зрозуміло, що князь Ігор якусь частину шляху плив та йшов берегом, можливо по воді, плутаючи сліди. Зрізаючи повороти річки, був повинен або перепливати, що малоймовірно, або переходити річку вбрід, тобто через лаз, перелаз, іншими - "старими" - словами - "перелазити через лаз", тобто мусив, висловлюючись словами Автора, "по лозію ползаша". Чим більше Ігор перетне бродів, тим більше, відшукуючи їх та форсуючи ріки, буде відставати погоня.
Тепер щодо етимології. Більшість видань довідкового характеру трактують назви з коренем - лоз/лаз як такі, що пов'язані з деревами, кущами-лозняком. Дійсно, на теренах Східної Європи маємо десятки, якщо не сотні назв типу Лазьки, Лозняки, Лозовка, Лозове. Географічні об'єкти з такими назвами, як правило, розташовані поблизу річок, де і справді ростуть лозняки - кущі і дерева з гнучким гіллям. Але і назви цих рослин, і багато інших лексем, не пов'язаних з ними, у своїх коренях несуть ознаки руху, пересування, "лазання".
Так, у В.І. Даля знаходимо численні лексеми з відповідним коренем, що за змістом мають значення близькі до сучасних [20.-Т.ІІ.-С.234, Т.ІІІ-С.184-185].
Втім існує і інше пояснення термінів з коренем лоз/лаз як місця перетинання річок вбрід. На рівні народної етимології завдяки контамінації відбулося переосмислення, актуалізація іншої функції терміна з наданням іншого смислу. Отже, і виникли численні топоніми і гідроніми, назви яких тепер вже нібито пов'язані тільки з рослинами-лозами, лісами (Лазки, Влезьки, Лєскі, Ліскі, Залізняк, Підлісновка і т. ін.). Звичайно, певний відсоток таких назв міг виникнути і від назв рослин або бути перенесеним. Але якщо нанести на карту назви з коренем -лоз/лаз, то привертає увагу, що більшість їх знаходиться на стародавніх шляхах або поруч. Причому там же зустрічаються і інші дромоніми: каравани, шляхи, гусинці-гостинці, мости, броди-переброди, що виникли як синоніми лазів.
Схожі дефініції зустрічаємо і у В.І. Даля: перелаз - "перебег зверя из острова в остров", "самые места эти прогалины, перелески и перешейки, или брод, лаз всякого рода", "бревно либо доска, перекинутая через овраг или ручей" [20.-Т.ІІ.-С.234, Т.ІІІ-С.62-63, 260].
У писемних джерелах ХУІ-ХУІІ ст. терміни на -лаз, що вживалися виключно для означення шляхів та бродів, зустрічаються постійно. Наприклад, "Книга Большому Чертежу" подає: "А под Ливнами перелести реку Сосну", "на Донце Ляхов перелас", "татарской перелаз" [21.- С.60,61,74,102,105]. У Розписах руху сторожових загонів-станиць 1571-1573 рр. теж зустрічаємо аналогічну ситуацію: "лазить Донец", "Сулу перелезти на Песчаной брод", "татаровя ... почали реку Ворсклу лести" і т. ін. [22.-С.18,20,57].
В останніх документах кілька разів трапляється назва дороги - Лосицька (рос. мовою Лосицкая, Лоситская) з низкою географічних орієнтирів, завдяки яким вдалося її локалізувати. Особливість цієї дороги, що відбилася і у назві, полягає в тому, що на відміну від більшості шляхів, які, як правило, пролягали суходолами-межиріччями, Лосицька дорога проходила через річки, поперек, через броди- лази. Починаючись з Путивля, вона перетинає Сейм, Псел, Ворсклу