Звичайно, може виникнути закономірне питання: чи існувала ця дорога за часів Київської Русі і під якою назвою? Аналіз розташування археологічних пам'яток (городищ та скарбів), починаючи зі скіфських часів і до ХІІІ ст., фізико-географічні та топографічні умови, дані писемних джерел переконують, що цей шлях існував з давніх часів. Наявність у цій місцевості великої кількості потужних укріплень УІ-ІІІ ст. до н.е., включаючи гігантське Більське городище (місто Гелон Геродота, на нашу думку, Шеломянь "Слова о полку Ігоревім") [13.-С.9], сіверянських (роменської культури) та давньоруських городищ свідчить про надзвичайну важливість цього регіону впродовж двох з половиною тисячоліть.

Вже згадувані вище три походи Ігоря Святославича теж були спрямовані на місцевості, розташовані на Лосицькій дорозі. Тут було зустрінено половців, які рухалися в Русь. І власне похід 1185 р. теж, відповідно до однієї з гіпотез, пролягав саме цією дорогою [14.-С.37,45].

Назви шляхів дуже часто пов'язувалися з напрямком руху, зокрема з початковою або кінцевою точкою того чи іншого маршруту. Існували Велика Путивльська дорога, Велика гонна Московська дорога, Ізюмська сакма, шлях "з Варяг у Греки". Така практика існує і сьогодні. Звідси і назву Лосицької дороги слід пов'язувати і з численними бродами-лазами, і, в першу чергу, з містом Лосичі, розташованим у ключовому місці на Середній Ворсклі, місці найбільш привабливому для прориву степовиків на південно-східних кордонах слов'янських земель.

Лосичі згадуються у "Списку імен градів всіх Руських далеких і близьких" XV ст., що фіксує ситуацію кінця XIV ст. Поруч з "Лошичем" згадуються розташовані неподалік "Ничан" та "Городище" [24.-С.194].

Згадуються цей город разом з Хотмишлем, Путивлем, Рильськом, Курськом та іншими містами і у татарських грамотах XVст., що своїм протографом мають, очевидно, якийсь ярлик, даний ще Тохтамишем Вітовту, отже датований кінцем XIV ст. [25.-С.86]. Тобто йдеться про той же час, до якого належать і фактичні дані реєстру "Імен градів". На картах Г. Боплана, в тому числі на Спеціальній (1650 р.) та Генеральній (1648) картах України, в цій місцевості нанесено великий лісовий масив з назвою Лосицький бір [26.-Вклейка між С.122-123, С.192].

Таким чином виходить, що цей населений пункт - город, пізніше - село, вже існував з назвою Лосичі принаймні з кінця XIV ст. - через 200 р. після походу Ігоря Святославича.

Давньоруське городище Лосичі нині знаходиться в межах с. Зарічне Тростянецького району Сумської області, неподалік від броду-лазу, нижче впадіння р. Боромля у р. Ворскла. До речі, місцеві жителі і нині частину цього села називають Лосівка. На городищі археологами виявлено матеріали роменської культури та давньоруського часу IX-XIII ст., залишки валу та рову [16.-С.167-168].

Надзвичайно мала, майже виключена можливість того, що за два століття, з яких 150 років припадають на ординський період, цей город, розташований на периферії слов'янського світу, міг змінити якусь стару назву на типово давньоруську з прозорою слов'янською етимологією.

Нам не пощастило відшукати лексеми з коренем -лоз/лаз у значенні брід у давньоруських писемних пам'ятках. Проте зустрічається цей корінь в інших словах, що за значенням наближені до первісного смислу - лазити, повзати і т. ін. Тут же у "Слові" маємо "ползаша"

Літописна повість про ці події повідомляє: "Римовичи же затворишася в городе и возлезше на забороле", "тамо ся налезеся муж родом половчин", "и подоима стеноу и лезе вонъ". Характерно, що в останньому прикладі у Хлєбниківській редакції Іпатіївського літопису глагол "лезе" замінено на "иде" [12.-Стб.647,650,651]. Є й інші схожі варіанти: "тем никогда же не може поути собе налести", "честь твою налести", "почнеш поползывати и Щернигова к Новугороду", "полезите на кони", "полези же на конь", "а ты полези оуже на конь".

У трьох останніх випадках слово, що розглядається тут у Хлєбниковському та Погодинському списках, замінено відповідно на "всядета", "въсяди", "вседаи" [12.-Стб.637,437,499,385,405,446]. Як видно, семантика лексеми в ХП в. була значно ширшою і включала поняття, близькі за смислом до лексем типу знайти, придбати, залізти, досягнути.

Отже, на нашу думку, є всі підстави говорити, що Лозіє "Слова о полку Ігоревім" це і є Лосицька дорога, якою рухався Ігор Святославич додому.

Тепер щодо відомого шляху, що мав назву Залозний, Залозник. Він тричі згадується у Іпатіївському літописі разом з "Гречником" та "Солоним" під 1168 та 1170 рр., коли руські князі опікувалися його охороною, тому що половці "пакостили", тобто нападали на купців [12.-Стб.528, 538,541]. Оскільки в літописі точно не вказано, де він пролягав, висувалися різні версії, але після дослідження К.В. Кудряшова більшість дослідників схиляються до думки, що Залозний "путь" проходив по Лівобережжю від Києва до Середнього Сіверського Дінця і далі на Північний Кавказ [27.-С.106-108].

Нещодавно М.М. Корінний висловив думку, що цей шлях був не сухопутним, а водним, а назву свою дістав "від початкового пункту формування торгового каравану озера Залозного, зручної гавані поблизу гирла Десни, що проти Києва" [28.-С.81]. Така трактовка літописної інформації входить в пряме протиріччя з її контекстом і з тим беззаперечним фактом, що половці, як і інші кочовики, обходили річки, не будучи здатними