Отже, в загальних рисах слід погодитися з К. В. Кудряшовим щодо локалізації Залозного шляху на Лівобережжі. Стосовно ж назви, то дослідники пов' язують її походження з рослиною - лозою, оскільки цей шлях проходив "за лозами" (плавнями) Дніпровської луки, багатої на гідронімію з компонентом Лоз-" [29.-С.60]. К.В. Кудряшов наводить назви річок, які, на його думку, "очерчивают значительный район лозових лесов (виділено нами - В.З.), примыкающий с востока к Днепровской луке" [27.-С.108].

По-перше, дуже сумнівною є сама назва цих "лозових" лісів та ще й в басейнах рр. Самара і Конська, що за характеристиками треба відносити до степових, тобто таких, що живляться переважно за рахунок снігу - весняний стік Самари становить майже 80% річного [30.-С.499]. По-друге, до рік, що окреслюють ці "ліси", дослідник відносить і дві річки Вербові, Осокорівку, Камишівку, Вербову Балку, назви яких ніяк не можна ототожнювати з "лозовими".

І третє, головне. Якщо поглянути на географічну карту і на карту розташування шляхів у праці К. В. Кудряшова, де показані "лозові ліси", то стає очевидним, що Залозний шлях проходив зовсім не "за лозами", хоча б тому, що його напрямок з північного заходу на південний схід пролягає майже по прямій з Києва до Пониззя Дону.

Зрозуміло, що слід говорити не про неіснуючі "лозові" ліси, а про реальні лозові річки, тобто ті, що мають природні переправи, броди-лази.

Таким чином, на нашу думку, назву Залозного шляху слід пояснювати як іменник, утворений за допомогою префікса за-, що надає характеристику просторовості, відстані, тобто той, що знаходиться за чимось, у даному випадку за Лозієм.

Гості-купці, рухаючись по пізньому Муравському шляху південніше сучасного Харкова, пересікали Лосицьку дорогу або, пересуваючись по ній, на півдні виходили на великий торговий тракт. Цей тракт відносно Лосицької дороги був за нею, розташовувався після неї, звідси і назва - Залозний. Дещо подібне припускав Г.В. Сумаруков, про що мовилося вище, вважаючи, що Лозьє "Слова о полку Ігоревім" - це місцевість в районі Залозного шляху. З'ясувалося, що це не так, хоча сама ідея, як бачимо, виявилася вельми продуктивною.

Дещо несподіваним підтвердженням того, що словосполучення "Слова о полку Ігоревім" "По Лозію ползоша" є окремою синтагмою, є її фонетична структура, зокрема чітко виражена, майже ідеальна звукописна форма на П-Л, О, З, З-Ш. Причому вона ще й збудована за принципом традиційних для "Слова" лексичних повторів і антитез і відноситься до паралельних структур (О-Л- О-З / ОЛЗ) [31.-С.121]. Якщо врахувати, що в основах цих двох слів лежить один і той же корінь - лоз/лаз, то виходить, що маємо справу з тавтологічно-бінарною синтагмою, до якої і за змістом, і за принципом побудови звукописних паралельних структур (тобто за формою) не можна приєднувати ні попередніх "сорок", ні наступного "тільки".

При цьому, що надзвичайно важливо, це не потребує ніякого втручання в текст великого пам'ятника, не треба міняти жодної літери, як це роблять більшість коментаторів та перекладачів, навіть змінювати кінцеву голосну "ю" на "є" в іменнику "Лозію", що призводить до зміни відмінка. Треба лише розставити розділові знаки, відсутні в оригіналі, а при друкуванні твору віршованими стовпчиками винести синтагму з Лозієм в окремий рядок:

"А не сорокы троскоташа -

на следу Игореве ездить Гзакъ съ Кончакомъ.

Тогды врани не граахуть,

галици помлъкоша,

сорокы не троскоташа.

По Лозию ползоша.

Только дятлове тектомъ путь къреце кажуть, соловии веселыми пес[н]ьми светъ поведають ".

Таким чином, з проведеного дослідження випливає, що Лозіє, яке згадується у "Слові о полку Ігоревім", - це відома з пізньосередньовічних джерел Лосицька дорога, якою рухався князь Ігор Святославич під час повернення з половецького полону в Русь; Залозний шлях знаходився південніше, за Лозієм, що й обумовило його назву. Якщо наші міркування є правильними, то це відкриває можливість позбутися одного з темних місць "Слова" і більш впевнено підходити до з'ясування детальної локалізації Залозного шляху.

Джерела та література

Цитати наведено за виданням: "Слово о полку Ігоревім" в українських художніх перекладах і переспівах ХІХ-ХХ ст. - К., 1953; Слово о полку Игореве. - Л., 1985; фрагменти "Слова о полку Игореве" подаються за текстом першого видання (Энциклопедия "Слова о полку Игореве". - СПб., 1995. - Т. 1) без зазначення сторінок.

Лозие // Словарь-справочник "Слова о полку Игореве". - Л., 1969. - Вып. 3.

Полозіе // Словарь-справочник "Слова о полку Игореве". - Л., 1973. - Вып. 4.

Творогов О.В. Полоз // Энциклопедия "Слова о полку Игореве". - СПб., 1995. - Т. 4.

Прозоровский Д.И. Новый опыт объяснительного изложения Слова о полку Игореве // Записки отделения русской и славянской археологии Русского археологического общества. - СПб., 1882. - Т. 3.

Степанов Александр. Слово о полку Игоревом, Игоря, сына Святославова, внука Олегова // "Слово о полку Игореве". - Л., 1985.

Сумаруков Г.В. Кто есть кто в "Слове о полку Игореве". - М., 1983.

Сумаруков Г.В. Полозье в "Слове о полку Игореве" // Сумська старовина. - 1997. - № 1.

Гаспаров Б. Поэтика "Слова о полку Игореве". - М., 2000.

Шарлемань Н.В. Заметки к "Слову о полку Игореве" // Труды Отдела древнерусской литературы. - Л., 1955. - Т. 11.

Гогешвили А.А. Почему поют лебеди в "Слове о полку Игореве" // Герменевтика