Д.І. Ткач

РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УГОРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ В ОСТАННІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ XX СТ.: ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

1. Насадження соціалістичної моделі в Угорщині, стадії розвитку, конфліктологічні парадигми, шлях до наступного постсоціалістичного перетворення.

Стрімкі за часом та революційні за змістом зміни суспільно-політичних систем, що мали місце у Центральній та Східній Європі на межі 80-90-х років мають свої історичні, політичні, економічні, соціальні, гуманітарні причини, без детального аналізу яких неможливо зрозуміти, яким чином формувався та проходив процес розвалу соціалістичного ладу. Чи залежав він від внутрішніх, чи зовнішніх причин, чи від обох зразу? Чи був у цілому в цієї соціально-політичної системи шанс на виживання. І чи мають рацію ті вчені, які стверджують, що причини краху соціалістичної системи сховані у її надрах, у сутності тієї влади, яка називала себе народною.

Щодо Угорщини, то в історичному плані початок "соціалістичного поступу", скоріш за все, необхідно відносити до Тегеранської (1943 р.) та Ялтинської (1945 р.) мирних конференцій. Саме на цих саммітах керівники провідних країн антигітлерівської коаліції Черчілль, Рузвельт і Сталін визначилися щодо майбутнього післявоєнної Європи. Угорщина попала у сферу впливу Радянського Союзу, і, хотіли чи не хотіли цього угорці, їхня доля, а також доля країни впродовж багатьох років, стала залежати від Москви. Загалом роки радянського панування можна поділити на такі етапи:

Кінець 1944 р. - середина 1947 р. - спроба побудови країни народної демократії;

Середина 1947 р. - 1956 р. - насаджування сталінського соціалізму, базованого на відкритому терорі, нехтуванні будь-яких прав людини тощо;

1956 р. - середина 80-х років - побудова "розвинутого соціалістичного суспільства";

Середина 80-х - початок 90-х років - підготовка процесу демонтажу тоталітарної соцсистеми та переходу до суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Початок розвитку багатопартійної системи.

Перший етап. 2 грудня 1944 р. на звільненій Радянськими військами території Угорщини у м. Сегед був створений Угорський національний фронт незалежності, до якого увійшли Угорська комуністична партія (УКП), Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Партія дрібних сільських господарів (ПДСГ), Буржуазно-демократична партія (БДП), Національна селянська партія (НСП) та профспілки. Створювались також місцеві органи Фронту, які спочатку виконували функцію місцевих органів державної влади. 22 грудня в м. Дебрецен на засіданні Тимчасових національних зборів (їх делегати обиралися відкритим голосуванням на масових мітингах) було створено Тимчасовий національний уряд, склад якого попередньо був узгоджений із Й. Сталіним. Уряд очолив Бела Далнокі- Міклош. До його складу увійшли три комуністи, два члени ПДСГ та чотири безпартійних.

28 грудня 1944 р. Угорщина оголосила війну гітлерівській Німеччині, а 20 січня 1945 р. - підписала угоду про перемир'я, згідно з якою Угорщина поверталася у кордони 1937 р. До укладення мирного договору на її території діяла Союзна контрольна комісія (СКК) на чолі із К.Є. Ворошиловим.

У листопаді 1945 р. відбулися вибори до Національних Зборів Угорщини на основі загального таємного голосування, які показали, що народ цієї країни не бажає підтримувати ліві сили. Так, ПДСГ отримала 57% голосів, а УКП і СДПУ лише по 17% кожна. Партія дрібних сільських господарів, розуміючи, що в умовах, які склалися, їй ніхто не дасть можливості створити самостійний уряд, пішла на створення коаліційного уряду. Новий демократичний уряд, що складався із 7 осіб від ПДСГ, 3 від КПУ, по одному від СДПУ та НСП, очолив представник ПДСГ Золтан Тільді. Ключові пости у цьому уряді, як і слід було очікувати, дісталися комуністам. Тому всі спроби дрібних сільських господарів повернутися як в економіці, так і в політиці до довоєнних цінностей були марними.

1 лютого 1946 р. за ініціативою соціал-демократів Угорщина була проголошена Народною Республікою, було також впроваджено пост президента. На цю посаду обрано З. Тільді, якого на посту прем'єр-міністра замінив представник цієї ж партії Ференц Надь. На початку 1947 р. був "розкритий" заколот Ф. Надя та інших "реакційних лідерів" ПДСГ, метою якого було повалення демократичного республіканського ладу. Всіх учасників "заколоту" було заарештовано. Звичайно, за таких умов підтримувати опальну партію було небезпечно, але ПДСГ отримала на виборах у серпні 1947 р. 68 мандатів, і хоч це було на 177 менше ніж у 1945 р., все ж це було багато. Завдяки маніпуляціям, проведеним комуністом-міністром внутрішніх справ Л. Райком, комуністи отримали на виборах 22% голосів (100 місць), що в тих умовах робило їх найчисельнішою партією в парламенті та дало можливість захопити всі ключові посади в уряді. З цього часу починається другий етап [2.-С.476].

У червні 1948 р. комуністи об'єдналися із соціал-демократами та утворили Угорську партію трудящих (УНТ). Нова партія прийняла за основу принципи марксизму-ленінізму, а також "вчення Сталіна", розпочала класову боротьбу із всіма іншими партіями, в результаті чого практично всі інші партії припинили свою діяльність. В країні почала утверджуватися партійно-тоталітарна держава із міні-Сталіним - М. Ракоші, який разом із соратниками повернувся на батьківщину із московської еміграції. Бездумне копіювання радянської моделі у всіх сферах життя угорського суспільства викликало незадоволення, а то і протест у населення, яке хоч і було залякане, але мало власний досвід життя у суспільстві із іншими ціннісними орієнтаціями. Насадження колективізації на селі, бездумна індустріалізація, боротьба із релігією, викорінення