Ось як про це пише багатонаціональний авторський колектив у книзі "Криза десталінізації в Східній та Центральній Європі 1953-1956 рр.": "Криза десталінізації привела до скритих або явних дисфункцій в соціальній та політичній сферах, які, з одного боку, стали результатом сталіністської практики здійснення влади, а з іншого, - перших обережних спроб цю практику змінити в рамках існуючої системи. Ця криза також віддзеркалювала конфлікт статично організаційної форми панування з динамічними та багатогранними інтересами суспільства" [3.-8.8].

У 1949 р. парламент приймає нову Конституцію, в якій стверджується, що Угорщина є "державою робітників та трудового селянства", де "вся влада належить народу".

Конфлікт, що назрівав в угорському суспільстві, змусив керівництво КНРС у червні 1953 р. запропонувати М. Ракоші відмовитися від посади глави уряду, залишаючись при цьому першим секретарем ЦК УНТ [4.-С.33]. За рекомендацією з Москви, прем'єр- міністром був призначений Імре Надь, що висунув нову економічну програму. В результаті рішень червневого (1953 р.) пленуму ЦК УНТ у суспільному житті Угорщини проявилися перші ознаки "відлиги". Почалися акції реабілітації незаконно засуджених, активізувалася діяльність громадських організацій. Однак процес демократизації не зміг розгорнутися у повну силу. Використовуючи економічні труднощі на початковому шляху переходу до ринкових форм господарювання, Ракоші та його оточення почали контрманевр. Прем'єр- міністр був звинувачений "у серйозному порушенні принципу колегіальності".

У результаті відбулася поляризація суспільства, що вилилася в протистояння реформаторів і консерваторів, у протиборство прихильників демократизації і диктатури, у суперництво між Надєм і Ракоші. У квітні 1955 р. Надь був зміщений з посади прем'єр- міністра, а в грудні - виключений з партії [4.-С.106]. Настало нове "похолодання". І все ж спроби відновити колишні методи управління країною зустрічали зростаючий опір. На підтримку реформ активно виступала інтелігенція.

Навколо І. Надя, виключеного з рядів партії, але який добився своєї політичної реабілітації, сформувалася опозиція. Нро загострення обстановки в країні посол СРСР в Угорщині Ю.В. Андропов періодично інформував Москву.

Так, у своїй телеграмі з Будапешта від 29 квітня 1956 р. він підкреслював, що "правим опортуністам і ворожим елементам у результаті демагогії і провокації удалося створити в частини робітників таке уявлення, що керівництво УНТ у нинішньому його складі не забезпечує належним чином проведення в життя рішень ХХ з'їзду КНРС в Угорщині через те, що частина старих членів Нолітбюро ніби чинить опір цим рішенням, а молоді товариші не можуть проводити цю роботу внаслідок своєї недосвідченості. Таке уявлення дуже шкодить авторитету Нолітбюро в очах партійного активу і частини робітників" [4.-С.106].

Аргументувавши свою думку про небезпеку, що виникла для єдності керівництва партії і країни, Андропов запропонував: "Незважаючи на те, що друзі не просять нашої поради з цього питання... переговорити з ними про це, відверто висловивши наші побоювання..." [4.-С.107]. Реакцією на цю інформацію з'явилася постанова президії ЦК КНРС від 3 травня, відповідно до якої М.А. Суслову "доручалося більш докладно вивчити ситуацію в Угорщині" [4.-С.108].

М. Суслов, здійснивши візит до Будапешта, особисто переконався, що політична ситуація в країні напружена до краю. При цьому, як він помітив, серед нетехнічної інтелігенції, частини працівників партійного апарату, в тому числі й ЦК, а також "серед реабілітованих за останні два роки комуністів, що складають значну групу колишніх керівників, поширене невдоволення нинішнім керівництвом ЦК УПТ. У самому ЦК є група прихильників Імре Надя, група не найкращих колишніх соціал-демократів, а також група політично незрілих і безпринципних працівників" [4.-С.108].

М. Суслов звернув увагу й на те, що у кадровій політиці УПТ "великі ненормальності": на керівну роботу слабко висуваються особи угорської національності. "Під прапором залучення до керівництва більш авторитетних і досвідчених кадрів, серед яких більшість складають товариші єврейської національності, - підкреслював Суслов, - є тенденція ще більше відсунути від керівництва молоді кадри угорської національності" [4.- С.110].

Для здійснення впливу на прийняття рішень щодо зміцнення існуючої влади в Угорщині президія ЦК КПРС відрядила у Будапешт А.І. Мікояна. На зустрічі, що відбулася 13 липня, угорські лідери доповіли йому про ситуацію, що склалася, "визнавши її дуже складною і гострою" [4.-С.110]. На запитання Мікояна, "чому вони не починають репресій і арештів щодо ватажків ворожих елементів", Ракоші відповів, що становище настільки ускладнилося і напруга так посилилася, що "арешти не допоможуть". "Заарештуємо одних, - сказав він, - з'являться інші, заарештуємо інших - з'являться треті, і цьому не буде кінця" [4.-С.111].

А. Мікоян зі сказаного зробив висновок, "що досягнення єдності в керівництві партії, а також відновлення довіри в членів ЦК до Політбюро прямо впирається у питання про перебування т. Ракоші на посаді першого секретаря ЦК УПТ". І тут же він запропонував Ракоші "самому подати у відставку", і тим самим "забезпечити партії збереження свого керівництва і полегшити розгром опозиційних і ворожих елементів" [4.-С.111]. Після цієї поради угорські лідери "зраділи такій постановці питання", а сам Ракоші, який був присутнім на бесіді, заявив, що, ставлячи інтереси партії понад усе, "він готовий подати у відставку" й вважає такий захід правильним, якщо "Ви, - додав він, - вважаєте це корисним"