На засіданні Політбюро, що відбулося у другій половині дня і на якому з угорської сторони були присутні 13 чоловік [4.-С.113], виступив А. Мікоян. Свій виступ він розпочав з оцінки політичної обстановки, що склалася після ХХ з'їзду КПРС, і підкреслив, що перед лицем могутнього руху прогресивних сил світу "імперіалісти скажено обороняються і в свою чергу самі намагаються переходити в наступ, відшукуючи різні слабкі місця у соціалістичному таборі". Висловивши заклопотаність ЦК КПРС, а "також братніх комуністичних партій інших країн" станом справ в Угорщині, він визначив мету майбутніх дій, сформулювавши її у такий спосіб: "...Не можна допустити, щоб тут відбулося що- небудь несподіване й неприємне, подібне познанським подіям" [4.-С.113].

Розкриття причин, що викликали ускладнення ситуації в Угорщині, стало одним із ключових моментів промови. На його думку, до них відносилися: "натиск з боку ворожих елементів"; "усе більше поширення впливу ворогів і опортуністів на маси" і залучення їх "у боротьбу за повалення керівництва партії"; формування в країні "рівнобіжних центрів з ворожих елементів, що діють нагло й самовпевнено"; діяльність гуртка ім. Петефі, що "став активно діючим організаційним і ідеологічним центром"; сильний вплив орієнтованих на І. Надя правих елементів, що "отруюють своєю ідеологією партійних товаришів". Іншими обставинами, що загострили обстановку в країні, як думав Мікоян, була слабка дисципліна у Центральному комітеті партії, а також той факт, що "багато комуністів, інтелігенти, розчинилися в дрібнобуржуазному середовищі, опозиційно налаштованому до уряду" [4.- С.113]. За його пропозицією на цьому засіданні було розглянуте питання про відставку Ракоші з посади першого секретаря й члена Політбюро ЦК УПТ [4.-С. 113,117].

А. Мікояну із бесіди з секретарем Нештського обкому УНТ Я.Кадаром, що відбулася наступного дня (14 липня), стала відома думка останнього про причини антирадянських настроїв в Угорщині. За оцінкою Кадара, вони розвинулися внаслідок того, що в друкованих органах було досить шаблонно організована справа пропаганди досягнень СРСР у галузі науки й техніки, у той час "як успіхи угорських учених та інших фахівців недооцінювалися". До того ж у країні було заборонено одержувати іноземну технічну літературу, особливо західну", що "відбулося завдяки радянському впливу і під його тиском". Неприязнь угорської інтелігенції до СРСР викликана і тим, що "у багатьох підручниках майже третина всього матеріалу присвячена вихвалянню Сталіна і Радянського Союзу" [4.-С.120].

На закінчення бесіди Я. Кадар вимовив багатозначну фразу: "У нас багато хто говорять, що радянські товариші втручаються у справи Угорщини і завжди невдало. Чому б їм тепер не втрутитися в наше становище, може тепер це буде вдалим". На сказане Мікоян відповів сміхом [4.-С.122-123].

В угорському керівництві зміна політичних фігур відбулася через кілька днів. На пленумі ЦК УНТ, що відбувся 18 липня, була прийнята відставка Ракоші, який відразу ж разом із дружиною, радянською громадянкою Ф.Ф. Корніловою, виїхав до СРСР на "лікування" [5.-С.9].

Нершим секретарем ЦК УНТ був обраний його вірний соратник, Е. Гере, що поділяв з ним відповідальність за згубну економічну політику і репресії кінця 40-х - початку 50-х років. До складу центрального керівництва було обрано чотирьох нових члени, у тому числі Я. Кадара, і двох кандидатів, а в ЦК було кооптовано 14 членів і кандидатів [6.-№4.-С.127- 128]. Однак ці зміни, як з'ясувалося згодом, вилилися лише в тактичну комбінацію, яка мало що змінювала по суті.

Аналіз вищевикладеного дозволяє зробити висновок про те, що політичні й державні лідери Радянського Союзу не тільки володіли інформацією про складну ситуацію в Угорщині, але й вживали, як їм уявлялося, адекватних заходів для її стабілізації. Однак, при різкому загостренні обстановки вони не виключали і більш рішучих дій, а саме - демонстрацію воєнної сили. Що і відбулося буквально через декілька місяців.

Драматичні події осені 1956 р. в Угорщині залишили глибокий слід в історії повоєнної Європи. Вони стали відображенням складних проблем і протиріч, що склалися в епоху "холодної війни", і викликали найширший резонанс в усьому світі. За минулі з тих пір майже п'ять десятиліть сформувалася солідна історіографія, присвячена цій темі. Але більшість досліджень, що виходили в Угорщині та СРСР аж до кінця 80-х років [7], носила тенденційний характер. Такий підхід пояснюється низкою причин: політичними умовами, в яких працювали дослідники, відсутністю доступу до важливих архівних документів, існуванням ідеологічних табу, твердою державною цензурою. Тому донедавна як у радянській, так і в угорській літературі оцінки того, що відбулося, давалися тільки на основі "погоджених" партійних позицій. На рубежі 90-х років в Угорщині, СРСР, а потім і в Росії, з'явилися нові дослідження, автори яких спробували уникнути "перекосів", що були в попередніх роботах, і об'єктивно показати розвиток ситуації в Угорщині до і після повстання, у тому числі в критичні дні кінця жовтня - початку листопада 1956 р. [8].

Визначальним кроком, що дозволив усунути багато "білих плям", стала передача угорському уряду в листопаді 1992 р. Нрезидентом Російської Федерації комплекту секретних документів, пов'язаних із цими подіями. Через три місяці вони були видані в Будапешті у двох збірниках: "Досьє Єльцина. Радянські документи