У середині жовтня 1956 р. внутрішньополітична обстановка в Угорщині різко погіршилася, небезпека полягала у тому, що якщо 3-4 місяці тому невдоволення висловлювала тільки інтелігенція, то тепер ці настрої починали досить широко проникати в середовище робітників, не кажучи уже про помітно схвильоване селянство, яке вимагало... розпуску виробничих кооперативів" [6.-№4.-С.131]. Крім того "нездорові настрої стали поширюватися серед частини працівників держбезпеки й ряду керівних армійських працівників", які виступали "проти керівництва партії" [6.-34.-С.134].

Ускладнення становища в країні обумовлювалося і труднощами в економіці: зібраний у той рік врожай значно поступався торішньому; через нестачу в країні вугілля, нафти й сировини простоювали підприємства; на залізничному транспорті було скорочено 600 потягів, головним чином пасажирських. Усе це торкалося інтересів угорців і впливало на їхні настрої" [6.-№4.-С. 131].

Реакція, як про те інформував радянське керівництво перший секретар ЦК УПТ, "спекулюючи на економічних і, головним чином, на політичних труднощах, знову підняла голову", власне кажучи, зімкнувшись з опозиційними елементами усередині партії. На думку Е. Гере, "опозиціонери" стали діяти "особливо нахабно" після перепоховання 6 жовтня останків реабілітованого Ласло Райка [6.-№4.-С.131].

Повернення І. Надя в Політбюро, притягнення до судової відповідальності Ракоші і його соратників, а також видалення з керівництва партії членів Політбюро старого складу, відповідальних за репресії, а також інших з числа молоді, як недосвідчених та неавторитетних, рішуче вимагали супротивники правлячого режиму.

Бесіда Ю. Андропова з Е. Гере підтвердила його побоювання. Перший секретар ЦК УПТ висловив занепокоєння, що І. Надь, прийшовши в Політбюро, "може виявитися господарем становища", тому що "його політика "перепочинку" в розвитку промисловості, сумнівний демократизм і антикооперативні настрої досить популярні в партії". Далі він підкреслив, "що ті сили, які хочуть відірвати Угорщину від СРСР і всього соціалістичного табору, використовують у своїх цілях І. Надя". При цьому, "якщо Надь одержить можливість здійснити свою політику... в Угорщині в найближчому майбутньому, можуть відбутися такі зміни, в результаті яких її суспільний і державний устрій буде схожим на соціалістичний ще менш, ніж це має місце в Югославії" [6.-№4.-С.132]. На питання, як перший секретар та інші члени Політбюро думають справлятися з наявними труднощами, Гере відповів, що "ні він, ні інші товариші поки не бачать виходу із становища" [6.-№4.- С.134].

Висновок посла був однозначний: "Якщо наші друзі будуть і надалі вести таку ж непротивленську політику, поява Імре Надя як керівника партії й країни, представляється справою майже можливою" [6.-№4.-С.134-135]. І він не помилився. У черговій інформації Ю. Андропова, отриманій членами президії ЦК КПРС 15 жовтня, повідомлялося, "що після похорону Райка Надь розвиває дуже активну політичну діяльність", "з'являється майже на всіх великих масових заходах, у низці газет і журналів надруковані його фотографії, а в будинку Надя на даний час установлені години прийому відвідувачів, куди у великій кількості приходять представники угорської інтелігенції" [6.-№4.-С.137].

23 жовтня в атмосфері назрівання суспільного вибуху і під впливом польських подій у Будапешті відбулася 200-тисячна демонстрація, у якій брали участь представники майже всіх прошарків населення. Вона почалася під гаслами національної незалежності, демократизації, повного виправлення помилок ракошистського керівництва, притягнення до відповідальності винних за репресії. Серед вимог фігурували: негайне скликання партз'їзду, призначення І. Надя прем'єр-міністром, вивід радянських військ з Угорщини, руйнування пам'ятника Сталіну.

Влада була в розгубленості. В ході перших зіткнень із силами охорони порядку характер маніфестації змінився: з'явилися антиурядові гасла. Е. Гере телефоном звернувся в Москву з проханням ввести в Будапешт радянські війська, що знаходилися в Угорщині. У радіозверненні до народу він кваліфікував те, що відбулося, як контрреволюцію.

До вечора почалося повстання. Озброєні демонстранти захопили радіоцентр, ряд військових і промислових об'єктів. У країні був уведений надзвичайний стан [5.-С.10].

Уночі пленум ЦК УНТ утворив новий уряд на чолі з І. Надєм, який у своїй вітальній промові на засіданні ЦК не заперечив проти запрошення радянських військ. Однак наступного дня, коли війська уже ввійшли в столицю, він відхилив прохання посла СРСР підписати відповідний лист. Цю місію виконав колишній глава уряду Хегедюш, у чому був певний резон. У тексті звернення говорилося: "Від імені Ради Міністрів Угорської Народної Республіки прошу уряд Радянського Союзу надіслати на допомогу радянські війська в Будапешт для ліквідації безладь, що виникли у Будапешті, для швидкого відновлення порядку й створення умов для мирної творчої праці". Лист, на якому була проставлена дата - 24 жовтня, надійшов у Москву лише через чотири доби.

Особливий корпус, що знаходився в Угорщині, військові підрозділи Нрикарпатського військового округу і ряд з'єднань Радянської армії у Румунії стали ударною силою, спрямованою на придушення народних заворушень. Тим часом у Будапешт терміново прибули члени президії ЦК КНРС А. Мікоян і М. Суслов, голова КДБ І. Сєров. Радянські представники спробували домогтися зниження загострення виступів, використовуючи саме