2. Криза соціалістичної системи, пошуки альтернатив розвитку.

Новому керівництву Угорщини дісталася тяжка спадщина. У суспільно-політичному житті панував страх, апатія та недовіра, в економіці - повна розруха. Практично потрібно було все розпочинати із нуля, та ще під пильним контролем з боку Радянського Союзу. Я. Кадару потрібно було знайти ту золоту середину, яка б давала можливість, не викликаючи підозри в Москви, проводити таку політику, що максимально відповідала б національним інтересам Угорщини в існуючих умовах. І, на думку автора, йому це вдалося зробити, правда, можливості він мав не дуже великі.

Не проста ситуація була і всередині Угорської соціалістичної робітничої партії. Тут йшла боротьба між прибічниками консервативного напряму (повернення до ракошістських методів управління) і так званими правоопортуністичними та ревізіоністськими силами. Для того, щоб досягнути примирення із угорським суспільством, уряду Кадара довелося йти на суттєві компроміси та уступки. Він був змушений вживати заходів щодо покращення життєвих умов для народу та погодитись на реалізацію значної частини вимог жовтневої революції. Комплекс цих заходів у подальшому привів до консолідації суспільства, а потім і визнання влади уряду Я. Кадара в Угорщині.

Щодо економіки, то 60-70-ті роки були періодом перетворення Угорщини із аграрної держави у промислово-аграрну. В країні за допомогою СРСР будувалися металургійні, хімічні, нафтопереробні, фармацевтичні, машинобудівні заводи та комбінати. Нри цьому потрібно відзначити, що більшість із цих виробництв забезпечувалися сировиною із Радянського Союзу і були повністю розраховані на ринок країн РЕВ. Цим самим Угорщина міцно прив'язувалася до соціалістичного табору, і будь-який розрив із системою був досить проблематичний, в першу чергу, з економічної точки зору. В сільському господарстві до середини 1962 р. практично було завершено колективізацію, 96% орних земель перейшли до рук кооперативів.

У той же час вся ця система була побудована на директивній плановій економіці, суцільній державній власності на всі засоби виробництва. Тому вже на початку 60-х років внутрішні ресурси системи були вичерпані, і вона почала давати серйозні збої. Зниження темпів економічного розвитку, дефіцит товарів широкого вжитку та продуктів харчування, слабка забезпеченість соціальних програм для населення вимагали реформування народногосподарського комплексу.

Тому Угорщина першою з країн соціалістичної системи ще на початку 60-х років приступила до розробки реформи господарського механізму, головною метою якої було створення умов для інтенсифікації виробництва, зростання продуктивності праці, а також матеріального заохочення робітників до творчої та результативної роботи. Реформа передбачала також надання більшої самостійності підприємствам у здійсненні управління виробництвом, а також робила їх менш залежними від центральних органів управління. Таким чином, роль та функції центрального планування та директивного управління значно зменшувалися, на передній план виходили проблеми товарно-грошових стосунків, практично мова йшла про впровадження у життя деяких елементів ринкової економіки (про що тоді навіть боялися говорити).

Хоч на початку 1966 р. головні елементи реформи були розроблені, але без московського благословення впроваджувати її в життя в угорців сміливості не вистачило. І лише з січня 1968 р. розпочався процес реформування угорської економіки [11]. Москва як на рівні партійного апарату, так і на рівні вчених-економістів уважно відслідковувала хід реформи. Нри ЦК КНРС було створено спеціальну групу аналітиків, які час від часу відвідували Угорщину, вивчали ситуацію та доповідали керівництву країни. Уважно слідкувало за розвитком процесу реформ і посольство СРСР у Будапешті. Однак, після відомих подій 1968 р. у Чехословаччині впровадження у життя угорських реформ було значно уповільнено, а після 1973 р. було практично призупинено.

Розглядаючи ці спроби реформування соціалістичної економіки, потрібно враховувати, що вони були ініційовані зверху, торкалися лише окремих елементів системи, а не її фундаментальних засад. У силу низки політичних, ідеологічних, економічних причин ці спроби реформування не могли отримати свого логічного завершення, бо тоді вже потрібні були політичні зміни. Звичайно, в умовах розквіту імперії Брежнєва мова про це йти не могла. В той же час невдалі спроби реформування ще раз переконали тих вчених, політиків, які шукали вихід із глухого соціалістичного кута, що косметичними заходами змінити ситуацію на краще не можна. Але спроби угорців у середині 60-х років до реформування підштовхнули реформаторів кінця 80-х - початку 90-х до справжніх трансформацій соціалістичних суспільств.

Новертаючись до подій епохи Я. Кадара, зазначимо, що на початку 80-х років угорський соціалізм переживав усі ознаки системної кризи. Керівництво країни, пам'ятаючи події 1956 р., продовжувало політику підтримання високого життєвого рівня за рахунок іноземних кредитів. Обсяг заборгованості країни за 80-ті роки збільшився вдвічі, склавши суму, що дорівнювала річному національному доходу країни. На той період Угорщина мала найвищу заборгованість на душу населення серед соціалістичних країн [12.-С.45-46]. Все це призвело до значного дефіциту державного бюджету країни, інфляції, зниження купівельної спроможності населення, росту безробіття.

У суспільстві знову заговорили про кризу довіри до влади. Нід тиском обставин УСРН повертається до ідей реформування економіки середини 60-х років. Ночинаючи з 1981 р., дозволено створювати "малі підприємства", в першу чергу, в галузі торгівлі та обслуговування. Легалізована індивідуальна трудова діяльність та робота за сумісництвом, широкого розповсюдження набули трудові кооперативи у виробничій сфері, зокрема, в легкій промисловості. До речі, саме капітали, зароблені в цій сфері, слугували основою для проведення на початку 90-х років приватизації, створення середнього