У політичному житті також наступали зміни. На вибори в парламент було дозволено висувати не одного, а декілька кандидатів. У засобах масової інформації все частіше з'являлися критичні виступи щодо економічної ситуації в країні, становище угорців за кордоном, головним чином у Трансільванії. Як правило, ці виступи залишалися "непоміченими" з боку партійної еліти.

У цьому зв'язку потрібно відзначити наступне. В угорському соціалістичному суспільстві завжди був присутній моральний, а по можливості, і реальний супротив радянському диктату. Причому це неприйняття всього радянського не залежало від того, яку посаду людина займала у державно-партійній ієрархії. І тому, як тільки з'явилася невеличка можливість, без особливого ризику розпочати опозиційну боротьбу, так одразу стали створюватися різні союзи, товариства, громадські організації. Активізувалися вчені- економісти, політологи, які своїми публікаціями створювали своєрідну ідеологічну базу опозиції, роз'яснювали причини кризи, пропонували шляхи виходу з неї та обґрунтовували необхідність політичних змін. Серед них були і досить відомі партійні функціонери І. Пожгаї, М. Сюреш. Так, комуніст-реформатор М. Біхарі в своїх численних публікаціях прямо вказував, що із тупикової ситуації, що склалася, можливий тільки один вихід - зміна існуючого суспільного ладу [13].

Роль своєрідного каталізатора демократизації суспільства в ті роки активно відігравала Спілка письменників Угорщини. І хоча ЦК УСРП досить жорстко поводив себе по відношенню до Спілки: в 1983 р. відповідні санкції були вжиті до керівництва журналу "Mozgo Уі", в 1986 р. розформована редакція літературного журналу "ТІ82а1аі", але письменники не здавалися. В листопаді 1986 р. на загальних зборах спілки до керівництва організації не був допущений жоден член УСРП, що практично вилилося у відкриту конфронтацію більшості письменників із владою.

У середині 80-х років вже чітко стало зрозуміло, що угорське суспільство готове до найкардинальніших дій щодо зміни суспільного ладу. Зупинка була лише за одним - наскільки Москва була готова відпустити Будапешт із своїх обіймів. Тому прихід до влади в Кремлі М. Горбачова був сприйнятий в Угорщині як манна небесна. Угорцям у цей момент, саме на цьому відрізку історії потрібен був такий Генеральний секретар, який скаже: "Йдіть туди, куди хочете. До Європи, так до Європи, до капіталізму, так до капіталізму і т.п.". І він саме так і сказав. На цьому, практично, завершується третій етап побудови "розвинутого соціалізму" в Угорщині та розпочинається четвертий етап, а саме: підготовка процесу демонтажу тоталітарної соцсистеми та переходу до суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки, впровадження багатопартійної системи.

Можна по-різному оцінювати, з чого розпочався цей демонтаж в Угорщині, але, мабуть, найбільш вірогідно пов'язувати його із датою 27 вересня 1987 р. Саме в цей день у с. Лакітелек зібралося близько 200 угорських відомих громадських діячів, письменників, вчених, серед яких більше було політологів, економістів, істориків та філософів. Головною темою цього зібрання стало обговорення актуальних проблем сьогодення та пошук виходу із ситуації, що склалася. Присутні одностайно погодилися з необхідністю створення організації, в основі ідеології якої будуть народні, християнські та ліберальні цінності. З самого початку було зазначено, що ця організація є центристською, поміркованою політичною силою та за головну мету ставить демократизацію угорського суспільства. Учасники форуму прийняли звернення до угорського народу. З саме з цієї події розпочинається активна діяльність Угорського Демократичного Форуму (УДФ), який з часом став впливовим чинником угорського політичного життя. УДФ вже в січні 1988 р. виступив із вимогою проведення вільних демократичних виборів до парламенту, що було підтримано іншими партіями та рухами.

У цілому 1988 р. став роком відродження багатопартійної системи в Угорщині. Хоча більшість партій до листопада 1989 р., тобто до прийняття закону про громадські організації, боялися називати себе партіями. Але це не вплинуло на їх активність та дії, пов'язані з відкритою опозицією до влади. Ночали знову активізуватися так звані історичні партії, які діяли зразу після Другої світової війни, зокрема Нартія дрібних сільських господарів, Соціал-демократична партія. Що стосується першої, то її очолив Йожеф Тордян, досить галасливий та популістський політик право-націоналістичного спрямування. Саме він був ініціатором проведення акцій протесту проти політики Чаушеску щодо угорської національної меншини Румунії, демонстрацій 23 жовтня на чергову річницю подій 1956 р. Ці акції були підтримані іншими політичними партіями та рухами.

На той час організаційно сформувалися Спілка вільних демократів (СВД), яка свій початок вела від празької "Хартії-77" та базувалася на ліберально-демократичних поглядах, Спілка молодих демократів (СМД), яка практично розділяла ті ж самі ідеологічні цінності що і СВД [14.-С.55-94]. Ці дві майбутні досить впливові партії з самого початку заявили про свою антикомуністичну, антисоціалістичну позицію і вступили у відкриту конфронтацію із існуючим режимом.

Керівництво УСРН явно було не готове до такого повороту подій. Новий генеральний секретар партії К. Грос, який замінив на цьому посту Я. Кадара, в своїх виступах допустив досить суттєві помилки, які із обуренням були сприйняті громадськістю. Так, в одному із виступів, він прогнозував можливість термідору, як альтернативу "анархії та хаосу". Це тільки посилило недовіру до партії, відштовхнуло від неї тих, хто ще коливався, та посилило табір супротивників [15.-С.86-87].

Угорська опозиція, на відміну від польської, не була такою масовою та популярною. Однак заява К. Гроса стала імпульсом для її консолідації на платформі