Але в той же час у самій УСРН була достатня кількість реформаторів, які з середини проводили лінію на перетворення партії із соціалістичної в соціал-демократичну. Важливим моментом у цьому процесі стало оприлюднення 28 січня 1989 р. І. Ножгаї висновків спеціальної комісії ЦК УСРН щодо переоцінки подій 1956 р., згідно з якими це була не контрреволюція, а "народне повстання, яке набуло форму боротьби за національну незалежність". Ця переоцінка стала початком кінця існування УСРН, як партії авангардного типу, обтяженої державними владними повноваження. Нід тиском громадськості партія була вимушена 11 лютого на своєму пленумі заявити про підтримку багатопартійної системи та вільних виборів, а також про свою готовність взяти участь у виборах на конкурентній основі [1.-С.64].

Ці кроки комуністів-реформаторів, направлені на демократизацію суспільства, практично зіграли головну роль у демонтажі тоталітарного суспільства, ще раз показали, що соціалізм в Угорщині тримався тільки на багнетах Радянської армії, навіть всередині УСРН він не мав більшості прихильників. Так, через десять років, що пройшли після зазначених подій, Д. Хорн, один із лідерів партії, а потім керівник Угорської соціалістичної партії скаже: "Зміна системи стала таким керованим зверху процесом, в якому зіграла свою роль як економічна реформа 1968 р., так і та обставина, що Угорщина єдина із країн членів Варшавського договору підтримувала відкриті стосунки із Заходом, із Європейською співдружністю. Реформатори у нас ніколи не переводилися, і, правду кажучи, ми ніколи не хотіли, щоб вони зникли. Ми активно брали участь у хельсінкському процесі, ми перші та єдині підняли питання про можливості контактів із НАТО, ввели міжнародні паспорти, встановили дипломатичні стосунки із Нівденною Кореєю. Ці кроки були неможливі для будь-яких наших сусідів. Все це було присутнім у наших рішеннях тієї пори, включаючи і відкриття кордонів" [17.-10.09].

У березні - жовтні 1989 р. в Угорщині активно проходила так звана мирна "переговорна революція". 22 березня 1989 р. з ініціативи Незалежного форуму юристів (формально "нейтральної" організації, що побачила слабкість розрізнених опозиційних сил і небезпеку можливого маніпулювання ними з боку УСРП) був створений Опозиційний круглий стіл (ОКС). Його членами стали Суспільство друзів Байчи-Жилински, СМД, УДФ, СВД, НПДСГ, Угорська народна партія, Соціал-демократична партія і Демократична ліга незалежних профспілок, а потім і Християнсько-демократична партія. ОКС став першим важливим, інституційно оформленим об'єднанням цих сил, що дозволило опозиційним силам виступити єдиним фронтом. Їхня формальна єдність змусила УСРП відмовитися від колишньої тактики вести з ними переговори поодинці і використовувати ситуацію на свою користь.

Опозиційне об' єднання, хоча воно і виявилося короткочасним, але зіграло важливу роль у справі становлення нової угорської демократії.

Значення ОКС полягає в тому, що продемонструвавши єдність сил опозиції, він став гідною противагою тоталітарній партійній владі, виявився здатним вести з нею конкретні переговори і добився домовленості з ряду ключових питань переходу до демократії. ОКС поставив під сумнів легітимність Державних Зборів скликання 1985 р. і висловив думку, що вони не можуть виконувати роль Конституційних зборів, чого домагалися комуністи, які бажали скоріше зафіксувати свою провідну роль і в майбутній конституції країни. На думку представників ОКС, існуючий парламент мав право приймати лише тимчасову конституцію і повинен розробити правила тільки для переходу до плюралістичної демократії.

Під тиском реформаторських сил у УСРП і за її межами уряд прийняв ці умови, після чого представники 9 партій і рухів ОКС, а також УСРП із традиційними громадськими організаціями і рухами утворили єдиний Національний круглий стіл (НКС), що провів першу спільну зустріч. 10 червня 1989 р. була підписана перша принципова угода про початок майбутніх політичних переговорів із проблем переходу до функціональної демократії.

З огляду на те, що НКС хоча і ставав поряд з парламентом (легітимність якого піддалася сумніву) важливим, фактично владним органом перехідного періоду, на ділі не мав у своєму розпорядженні права Конституційних зборів, сторони прийшли до згоди про те, що "круглий стіл" не може виконати практичні правові функції. Проте після гострих дискусій НКС усе-таки взявся за підготовку остаточних юридичних текстів щодо оформлення основних, так званих наріжних, законів принципового значення.

Робота НКС проходила в два етапи. До 16 липня 1989 р. (тобто до дня урочистого перепоховання останків І. Надя, відзначеного масовою участю народу) протягом трьох місяців лише узгоджувалися позиції і розроблялися умови переговорів між УСРП і опозицією. Згодом учасники "круглого столу", характеризуючи цей етап, відзначали, що атмосфера на засіданні була напруженою, "по обидва боки почувалася величезна непевність" у діях, і хоча усі усвідомлювали важливість моменту, у повітрі витав "дух тимчасовості, якоїсь нереальності і навіть атмосфера сюрреалізму". Прихильники опозиції не вірили в реальність укладених угод, сумнівалися в довговічності позицій лідерів УСРП. На другому етапі переговорів у рамках НКС ще три місяці узгоджувалися позиції УСРП і ОКС, у ході яких завдяки представникам УДФ, як найбільш спокійної і поміркованої політичної