кордону. Перше відділення у складі 7 старших і молодших офіцерів та 147 козаків патрулювало східний берег Чорного моря від Анапи до Навагінського укріплення, друге - кількістю 20 старших і молодших офіцерів та 164 козаків [2.-Арк.114; 3.-С.75] - від укріплення Святого Духа до форту Святого Миколи. До Кримської кампанії азовські козаки зарекомендували себе мужніми і відважними матросами, які, за висловлюванням генерала М. М. Раєвського, "зробилися заповзятими і страшними для контрабандистів і черкеських галер" [4.-С.359]. Успіхи азовців у патрулюванні дали підстави військовому командуванню Чорноморської берегової лінії в особі її начальника розробити проект, згідно з яким козаків Азовського війська мали оселити на східному березі Чорного моря від Мінгрелії до гирла Кубані, за винятком скелястих Гагр, і зробити їх головною опорою каботажної торгівлі в регіоні. Однак обставини, що склалися на Кавказі наприкінці 30-х років ХІХ століття, та супротив окремих вищих військових сановників не дозволили впровадити його в життя.
Загострення стосунків Росії з Туреччиною, реальна загроза війни, присутність англо- французької ескадри в акваторії Чорного моря і неспроможність нечисленних гарнізонів самостійно захищатися від неприятеля змусили російський уряд удатися до тимчасової ліквідації укріплень Чорноморської берегової лінії. Азовські козаки, які брали найактивнішу участь у її будівництві, тепер мали разом із гарнізонами ліквідовувати укріплення, засипати джерела питної води і т.п. Коли з усіх фортів були залишені тільки два - Анапа та Новоросійськ, - на вищому рівні було прийняте рішення і щодо подальшої долі Азовської флотилії. Слід зазначити, що з ліквідацією Чорноморської кордонної лінії був звужений район можливих воєнних дій при захисті Чорноморського узбережжя. Територія, що могла піддатися нападу ворожої ескадри, обмежувалася ділянкою кордону від Новоросійська до Керчі і Тамані. Власне захисту підлягали Таманський півострів і протока, а також Азовське узбережжя. Ось тоді й було вирішено загородити Азовською флотилією гирло Дону. Морські команди азовців добре впорались із цим завданням, перешкодивши намірам ворога водним шляхом проникнути вглиб півострова. Згодом козаки Азовської флотилії у складі армійських підрозділів брали участь у бойових діях. Вони були переведені до Новоросійська і зараховані до складу новоросійського гарнізону. Після ліквідації Новоросійського укріплення козаки азовських команд були приєднані до діючих проти ворога військових підрозділів регулярної армії та воювали на Кавказі та в Криму.
На саме Азовське військо покладалась оборона узбережжя Азовського моря, яка повинна була здійснюватися "місцевими засобами". Для виконання цього завдання іррегулярне формування виставило морський батальйон у складі 1 штаб-офіцера, 11 обер-офіцерів, 42 урядників і 722 козаків; піший батальйон з 1 штаб-офіцера, 5 обер-офіцерів, 25 урядників і 400 козаків (до його складу ввійшла навчальна команда); кінну сотню з 3 обер-офіцерів, 7 урядниками та 104 козаками [2.- Арк.114]. Служити пішли всі чоловіки козацького війська, крім поранених, старих козаків і малоліток. У станицях залишилися тільки жінки, старики, діти. Юнаки до 17 років, що входили до учбової команди та відбували "посиденьки" по війську, створювали по станицях загони самооборони для захисту військових земель у разі нападу ворога на козацькі населені пункти.
Військові підрозділи Азовського козацького з'єднання досить ефективно охороняли узбережжя Азовського моря. Так на початку 1855 року союзники Туреччини спішно готували експедицію в Азовське море. її метою було захопити та взяти під контроль вихід у море. Користь від успішно виконаної операції була очевидною - порушити морські сполучення між Кримом і азовськими портами і перервати сухопутні комунікації, що зв'язують Кримський півострів через Арбатську стрілку з усією країною. Уже 12 (24) травня англо-французька ескадра кількістю 57 кораблів (близько 17 400 чол.) підійшла до Керчі. Не зустрівши там опору з боку малочисленого російського гарнізону, ворожа ескадра направилась до незахищеного Бердянська. На своєму шляху неприятель обстріляв Маріуполь, потім Петровську станицю Азовського козацького війська, Бердянськ, Криву Косу [5.- С.126]. Обстріли з кораблів противника спричиняли великі пожежі в населених пунктах, у вогні яких горіли продовольчі магазини, склади, будівлі різного призначення, судна та рибальські човни, що стояли біля пристаней. Однак спроби союзників висадити десанти на шляху слідування морської ескадри по Азовському морю закінчувалися нищівними поразками. Показовою в цьому плані була спроба англо-французької ескадри висадити десант біля Петровського посаду. Коли кораблі ворожої флотилії підійшли до Петровська і стали на рейді, командування англо-французької ескадри з огляду на чисельну перевагу в силі і в озброєнні потребувало від захисників посаду - козаків Азовського війська - здатися без бою. Азовці відмовилися це зробити, і тоді неприятель, обстрілявши Петровськ, підготував чисельний десант до висадки. Від пароплавів у напрямку до берега відійшло близько 100 човнів. Та до берега вони так і не добралися. Азовці відкинули ворожий десант назад у море і змусили ескадру повернути у напрямку до Таганрога, де полки донських козаків спішно зводили батареї для захисту міста.
Після завершення Кримської кампанії в 1856 році всі військові підрозділи Азовського козацького війська були розформовані. На службі залишилися тільки азовські команди, які продовжували патрулювати східне узбережжя Чорного моря. За участь у війні Азовське військо одержало найвищу нагороду, яку на той час могло здобути військове формування, - Георгіївський прапор з надписом: "За хоробрість і зразкову службу у війні проти французів, англійців і