М.В. Бєлікова (Романюк)

МЕНОНІТИ: "СВОЇ" АБО "ЧУЖІ" НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (1789-1917)?

Розв'язання проблеми уявлень про "своїх" та "чужих" у менонітів і навколишніх жителів півдня України (1789-1917 рр.) безпосередньо пов'язане з питанням соціальної ідентифікації менонітів, тобто з процесом емоційного особистого ототожнення себе з певною групою (іноземні колоністи, релігійна община, секта, етноконфесійна спільність тощо). Протягом ХІХ - на початку ХХ ст. у вітчизняній історіографії була започаткована розробка даного питання: дослідники відносили менонітів до прошарку іноземних колоністів (О. Клаус, А. Веліцин, Я. Штах) [1; 2; 3]. У 30-80-ті рр. ХХ ст. у вітчизняній історіографії дослідників приваблювала класова боротьба в колоніях й особливості віровчення менонітів, тому ця спільність визначалася як секта (релігійна група, яка відкололася від пануючої католицької церкви) або частина реформаційного анабаптистського руху й ототожнювалася головним чином з класом буржуазії (М. Кривохатський, А. Клібанов) [4; 5]. У 80-ті рр. ХХ ст. питання актуалізується й уже пов'язується з розробкою проблеми етногенезу менонітів (А. Іпатов, С. Соколовський) [6; 7]. Тепер поряд із визначенням менонітів як секти поширюється уявлення про них як про етноконфесійну спільність (соціальну групу, релігійні, культурно-побутові, мовно-етнічні та інші особливості якої були наслідком політико-територіальної та історико-географічної замкненості на релігійно-світоглядній основі).

Простір уявлень про "своїх" та "чужих" у представників різних етносоціальних спільностей Південної України пов'язане з питанням соціальної ідентифікації (релігійної, етнічної, соціальної), до якої зверталися дослідники. Щоб зрозуміти, кого меноніти вважали "своїми" та "чужими", які навколишні етносоціальні групи вважали їх "своїми" або "чужими"; як уявляли собі менонітів на півдні України (1789-1917) навколишні жителі, метою дослідження став аналіз документальних і наративних джерел з проблеми. Розв'язання цього питання надасть можливість з'ясувати, що стало підґрунтям комплексу ксенофобії у менонітів і у навколишніх жителів.

Соціальна ідентичність - це ототожнення людиною себе з певною спільністю. Щоб зробити висновок про соціальну ідентичність представників менонітської етноконфесійної спільності, необхідно знати, з якими етносоціальними і конфесійними групами меноніти перебували в соціальних взаємодіях.

Унаслідок особливостей релігії та пільг, наданих менонітам, останні відокремлювалися від німців-колоністів у документальних джерелах [8.-С.142; 9.-С.93]. У наративних джерелах для російськомовних і україномовних селян меноніти ототожнювалися з "чужими", не відрізнялися від німців-колоністів, а тому їхнім екзоетнонімом був "німець" [10.-С.18]. Під німцями навколишнє населення мало на увазі не тільки вихідців з Германії, але й усіх європейців. Це слово походило від прикметника "німий", так називали тих, хто розмовляв незрозумілою мовою [11.-С.96, 98, 100-101].

Українське і російське населення вважало менонітів хазяйновитими і дбайливими, тому що останні, на відміну від перших, суцільно вішали замки на житлові та господарські приміщення, побоюючись грабіжників (і підстави у менонітів для цього були) [12]. Інтерпретацію їхньої поведінки робили на припущенні, що меноніти у типовій ситуації будуть поводитися очікуваним чином, зі слів повітового чиновника (1912 р.), "у меноніта склянку води не випросиш", "Прийдеш ніччю до німця - в дім не пустить, ночуєш у коней" [13.-Арк.114зв.]. Те, що у представників менонітської етноконфесійної спільності вважалося розумною економією, хазяйновитістю й обережністю, у навколишніх жителів називалося скнарістю, замкненістю й антипатією менонітів до представників інших етносів [14.-С.10-121]. Такі уявлення лягли в основу упереджень навколишнього селянства проти менонітів.

Того ж часу, за свідченням місцевої поліції, меноніти вважалися у вищій ступені законослухняними [13.-Арк.114зв.]. Зазначимо, що це було пов'язано з їхніми релігійно- психологічними особливостями (меноніти побоювалися покарання в потойбічному світі).

Мандрівник російського походження, який відвідав колонії в 40-ві роки ХІХ ст., зафіксував те, що стало стереотипним уявленням навколишнього населення і визначило їхні етнічні установки стосовно менонітів: "...скільки Ногайці безтурботні, ліниві і неохайні, стільки Меноністи запобігливі, працьовиті, освічені, люблять порядок і чистоту..." [15.-С.100].

Одні сучасники (урядові чиновники) свідчили, що меноніти працювали старанно, але не з такою швидкістю і моторністю, як навколишні жителі [13.-Арк.46зв.]. З розповідей українських старожилів із селян виходить протилежне: "Уже проти німця [тут мова йде про менонітів. - Б.М.] старанніше й акуратніше в роботі немає, не дарма кацяпня (великороси), що приходять сюди на косовицю, говорять: німець добре за роботу платить, але ще краще змушує працювати! Ось вони-то, бувало і розповідають, що у німців так косять: один німець стає на першу ручку, другий - на останню, а робітники між ними; це для того щоб від першого німця робітники не відставали, а котрий відстане, того задній німець і підганяє своєю косою" [10].

Набір стереотипів щодо менонітів був у селян такий: по-перше, меноніти були "чужими", які жили поза їхнім світом, що визначалося на підставі ціннісних критеріїв і чорно-білого уявлення про світ, де "свої" вважалися хорошими, а "чужі" - поганими. Тенденція вважати менонітів "чужими" стала актуальною після реформ 70-х рр. ХІХ ст. і особливо під час Першої світової війни, коли загострився комплекс ксенофобії у навколишнього населення. Негативні етнопсихологічні настанови на міжособисте і групове спілкування з менонітами в українських і російських селян виникли в результаті некритичного засвоєння стандартизованих уявлень про менонітів у періоди загострення соціальної конфронтації у суспільстві. Фактори, які сприяли визріванню комплексу ксенофобії в українців і росіян, були такі: меноніти, як і всі колишні іноземні колоністи, не були прирівняні у правах і обов'язках до селян