Модель релігійної консолідації на основі ендогамії у внутрішніх соціальних взаєминах менонітів на відміну від моделі етнічної консолідації в українсько-російському суспільстві зумовлювалася, головним чином, релігійно-етнічними особливостями, звичаями і традиціями, спільністю мови і культури, економічними перевагами цієї спільності, а також компактним розташуванням колоній [29.-С.144,366,539]. Шлюби здебільшого укладалися між представниками одного села [30.-Р.51-52]. Такий принцип протидіяв маргіналізації представників менонітської спільності.

Відтворення населення в основному не виходило за межі менонітської етноконфесійної спільності, тому вело до збереження традицій, але водночас і до загального погіршення її генетичного фонду (психічного і фізичного здоров'я). Щоб запобігти цьому процесу, в общинах були заборонені шлюби між близькими родичами (інбрідінг). До інбрендних шлюбів (між особами, які мали хоч одного спільного предка) відносяться зокрема дозволені в общині шлюби з троюрідними сестрами та братами [31.-С.43-44,189-190].

Нормативна ендогамія у менонітів мала наслідком збільшення народження хворих дітей і формування схильності членів окремих сімей до хвороб, які пов'язані з генами (шизофренії, епілепсії, пороку серця, цукрового діабету). На їхній прояв суттєво впливали стреси [31.-С.189-190]. За документальними джерелами, у 1845 р. у Хортицькому окрузі на 5 067 осіб припадало 4 божевільних [32.-Арк.17]. Звичайно, ми повинні бути обережними, інтерпретуючи подібні випадки. Головним чином у ХІХ ст. так називали тих, хто виявив неадекватну поведінку з позицій представників менонітської етноконфесійної спільності. Не виключено, що психічні захворювання мали місце, але правильного діагнозу поставлено не було. Достовірної діагностики і статистики щодо захворювання психічними хворобами в ХІХ ст. не існувало.

У 1911-1917 рр. у психіатричній лікарні "Бетанії" поблизу к. Кронсвейде Катеринославської губернії як пацієнти здебільшого перебували хортицькі та молочанські меноніти, що було зумовлено фактором близького розташування. У 1914 р. у лікарні на 38 980 менонітів Катеринославської та Таврійської губерній припадав 71 меноніт відповідних губерній з шизофренією, епілепсією, нервовими розладами [33.-С.63-64; 34.-Арк.1-114]. Отже, ендогамія була однією з причин погіршення психічного здоров'я менонітів унаслідок медичної безграмотності людей того часу. Погіршення здоров'я було пов'язане з наступними факторами: по-перше, генетичні захворювання менонітів зумовлювалися укладанням шлюбів, як правило, між мешканцями одного села (більшість знаходилася в родинних стосунках); по-друге, шлюби між представниками еліти в основному укладалися в межах кількох сімей для збереження соціального статусу та власності. Наприклад серед пацієнтів психіатричної лікарні "Бетанія" знаходилися члени промислових династій Нібурів, Діків, Леппів. Зазначимо, що серед ініціаторів створення цієї лікарні були Я. Нібур і Й. Лепп.

Загальне погіршення психічного і фізичного здоров'я менонітів (народження дітей з патологіями, несумісними з життям, і слабих дітей, які помирали від спорадичних інфекційних захворювань через невчасне надходження професійної медичної допомоги) було негативною стороною реалізації позитивної ідеї збереження релігійно-етнічних традицій.

У навколишніх жителів етнічна консолідація супроводжувалася негативною стороною - асиміляцією: діти від змішаних шлюбів ставали маргіналами; такі шлюби були поширені у поліетнічній Південній Україні (але не були масовим явищем), і тому втрачалися національні звичаї та традиції, згладжувалися відмінності між етнічною самосвідомістю українців і росіян. Однак позитивною стороною цього було покращання генофонду цих етносоціальних груп.

Модель релігійної консолідації менонітської спільності мала позитивним те, що в общинах зберігалися і передавалися з покоління в покоління звичаї та традиції, однак негативною стороною єдності і згуртованості було погіршення психічного і фізичного здоров'я спільності [35].

Не зважаючи на те, що для менонітських общин була характерною ендогамна родина, її окремі представники укладали змішані шлюби і ставали маргіналами [2.-С.210]. У менонітському соціумі маргіналів не ідентифікували як менонітів - вони були ренегатами і позбавлялися своїх релігійних, соціальних і економічних прав [23.-С.98; 36.-С.730-731]. Того ж часу частина таких прибічників міжконфесійних шлюбів продовжувала вважати себе менонітами, а інша частина розривала з власної ініціативи стосунки з представниками общини. Автором виявлені окремі випадки укладання шлюбів менонітами з росіянами й українцями (духоборами і православними) [37.-С.135-136], німцями (лютеранами). Частіше міжконфесіні шлюби укладалися не сільськими менонітами, а урбанізованими, які знаходилися на обліку в колонії, а постійно проживали у місті. За підрахунками Я. Штаха, із 60 родин менонітів у Мелітополі 28 родин були результатом міжетнічних шлюбів (у 23 з 28 випадків одна сторона сповідувала православну релігію) [3.-С.112]. Міжетнічна інтеграція охоплювала в основному чоловіків, яким був характерний білінгвізм (стан одночасного володіння платтдейчем і російською мовою) [38] і які виривалися із сільської периферії до міст [9.-С.153]. Жінки поганіше знали мови навколишніх жителів, що заважало їхнім особистим контактам, а існуючі соціокультурні норми не давали можливості жінкам скористатися зв'язками з представниками інших національностей для укладання шлюбу. Батьки традиційно обирали пару для своїх дітей, тому, як правило, укладалися шлюби з представниками своєї церковної конгрегації. Деякі представники родин їздили до Пруссії, хто у пошуках дружини, а деякі, щоб знайти чоловіка для