О.П. Мірущенко

ВПЛИВ ГЕОПОЛІТИЧНОГО СТАНОВИЩА НОВОЇ СІЧІ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ

Після повернення Запорозької Січі під російський протекторат її землі посідали особливе геополітичне становище. Специфіка цього статусу полягала в тому, що маючи тісні стосунки із сусідами - Кримом, Польщею, Гетьманщиною, - Запорожжя відчувало залежність від російських інтересів, а тому, провадячи власну економічну політику на всіх напрямках, мусило зважувати на ту політику, яку російський уряд в цілому провадив у південноукраїнському регіоні.

Вплив геополітичного становища на економічний розвиток Запорожжя характеризується двома критеріями. Перший - це боротьба за земельні ресурси, яку протягом усього свого існування вела Нова Січ, другий - це відігравання Запорозькими Вольностями ролі транзитної території, якою проходили важливі торговельні шляхи.

З першої проблеми слід відзначити, що за часів Нової Січі запорожці боролись за землі на північному, південному та східному напрямках.

На північних територіях завдання, які вирішували запорожці, суперечили планам російського уряду, для якого вирішення "південного питання" набуло пріоритетного значення. Тому Росія прагнула приєднати до загальнодержавної економічної системи південноукраїнські території та заселити їх населенням, яке б розвивало сільське господарство. Залучення до поселення іноземців сприяло й тому, що на Півдні зосереджувалось населення з різними культурами ведення господарства. Проте, вирішуючи ці завдання, уряд зустрічався з протидією з боку Війська Запорозького, яке також розраховувало розвивати ці території та засновувати на них господарства, які б мали давати прибутки.

Варто підкреслити, що на цьому напрямку російської територіальної політики найбільше відчувався вплив традицій, в основу яких було покладено залучення до складу Російської держави нових територій, їхнє заселення, господарче освоєння та використання з урахуванням специфіки економічних можливостей. При цьому, були розроблені механізми цієї політки, які передбачали введення військ з метою встановлення контролю над територіями, засновування укріплених міст або лінії фортець на прикордонних землях і початок їхнього інтенсивного заселення, створення нових губерній. Щоб не порушити традиційних економічних укладів у регіонах, за ними зберігалась певна автономія з подальшим посиленням економічного тиску та підпорядкуванням того укладу, що склався на нових землях, власним економічним потребам.

По всій Російській імперії уряд створив нові органи місцевої влади, які втілювали в життя урядову політику в регіонах. Крім того, уряд прагнув отримати й фінансові прибутки з населення нових територій, зважуючи при цьому на специфіку економічного розвитку кожної територіальної одиниці та на традиції місцевого населення.

Для періоду Нової Січі характерне поступове втручання російського уряду в традиційний запорозький уклад. У 30-40-х рр. XVIII ст. Російська імперія ще не мала достатнього резерву для економічного освоєння південноукраїнського регіону. Тому уряд давав можливість розвиватись економіці Вольностей, тим самим угіддя на цій території не залишались не розробленими. Проте Російська імперія не мала від Війська Запорозького належної економічної вигоди, тому вже в 50-х рр. XVIII ст. уряд розпочав поступовий наступ на запорозькі території й відбирав найперспективніші в економічному плані землі. Разом із тим урядом створювались нові адміністративні центри, які проводили в регіоні ту економічну політику, яка відповідала економічним інтересам Російської імперії. Усі протести Коша щодо такої політики урядом відкидались, а місцеві органи влади чітко дотримувались урядової стратегії й закладали основи для подальшого економічного просування Російської імперії на Південь.

Таким чином, прагнучи забезпечити свої інтереси на прикордонних із Запорожжям землях, російський уряд почав заселяти ці територій військово-землеробським населенням. У 1746 р. було наказано поселити 9 ландміліцьких полків на прикордонні території між Гетьманщиною та Військом Запорозьким. Цим полкам було надано 40 верст землі на північ у межах України та 30 верст на південь у запорозьких межах [1.-С.58]. Отже, під нове військове поселення відійшли землі запорожців по лівому берегу Орелі. Це спонукало Військо Запорозьке вживати контрзаходів, і Кіш став активно залучати до Запорожжя населення сусідніх територій.

Надалі Росія діяла вже відповідно до тієї традиції, що склалась на той час у державі, що означало активніший наступ на територію Вольностей. Протягом кількох років на північно-східні та північно-західні запорозькі землі в межі Кодацької, Бугогардівської, (Новосербія) та Самарської (Слов'яносербія) паланок просувались сербські поселення. Не діставши належної економічної вигоди, але завоювавши стратегічну ініціативу в питанні володіння цими землями, а головне - маючи належні кошти, Росія засновувала нові губернії й тим самим дала зрозуміти запорожцям, що ці території вже остаточно відійшли до неї. Слід відзначити, що не було проведено чітких кордонів між новоутвореннями та північними запорозькими землями, що закладало умови для конфліктів. Між іншим, на новосербське поселення мали претензії й мешканці Гетьманщини. К. Розумовський подав заяву про скасування наказу про створення Нової Сербії на Правобережжі, зазначаючи, що за царськими указами 1741 та 1744 рр. ці землі належать Гетьманщині та Запорожжю. Сенат відповідав, що запорожці права на ці землі втратили, а Миргородському й Полтавському полку заселяти їх не дозволялось [2.-С.25]. Проте Кіш не погодився із фактом втрати цілої смуги військових земель і в різних інстанціях намагався доводити свої права на них. Тому цілком слушною є теза О. Посунько, що саме поземельні суперечки стали основним аспектом взаємин запорожців з новими сусідами [3.- С.21].

Водночас був утворений Новослобідський козачий полк, адміністративним центром якого стала фортеця св. Єлизавети. Навколо неї