О.М. Приймак

ПОЗИКОВА ПОЛІТИКА СЕЛЯНСЬКОГО БАНКУ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

Одним із визначальних напрямків ринкових відносин будь-якої країни є створення дієздатної іпотечної системи. Отримання грошей під заставу нерухомості, головним чином земельної ділянки, було одним із перших і найбільш суттєвих серед різновидів позик, що відіграли важливу роль у становленні та розвитку аграрного сектору економіки провідних демократичних держав. Україна в цьому контексті не стала винятком - розбудова ринкових відносин на основі принципу приватної власності на землю є головною метою аграрної реформи, що розпочалася в першій половині 1990-х років. Але досягнення її, на думку більшості фахівців, урядовців і керівників сільськогосподарських підприємств, не можливе без заснування фінансової установи іпотечного характеру. Значна частина їх при цьому підкреслюють, що поземельний банк внаслідок особливостей розвитку нашої країни повинен бути державним, а позики - цільовими.

Але на сьогодні іпотечна система нашої держави перебуває на первинному етапі розвитку й потребує якісного вдосконалення. Підвищення рівня її функціонування можливе не лише за допомогою залучення сучасних провідних іноземних технологій, а й шляхом використання власного історичного досвіду.

Тому метою цієї статті є проведення комплексного аналізу позитивної політики Селянського банку, який поряд з іншими державними та приватними іпотечними установами обслуговував земельний ринок Російської імперії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть. При цьому для виокремлення регіональних особливостей діяльності банку, автор досліджує в межах статі роботу його південноукраїнських відділень.

У досліджуваний період на долю Селянського поземельного банку припало близько 75 % усіх іпотечних операцій, здійснених на території Російської імперії. Внаслідок цього діяльність його відділень стала об'єктом підвищеної уваги науковців. Тому в історіографії проблеми можна виокремити декілька етапів розвитку. Метою досліджень дореволюційної історіографії став аналіз юридично-правової бази діяльності банку. На думку таких науковців того часу, як А. Зак, А. Каторковський, Д. Батуринський, головним завданням банку була допомога селянам у придбанні землі. Згідно зі змінами, що вносилися до Статуту Селянського банку, науковці того часу виокремили три етапи розвитку його позикової системи: 1883-1895, 1895-1906, 1906-1914. Кожен із цих етапів починався із суттєвого розширення сфери іпотечних послуг установи.

На другому етапі розвитку історіографії досліджуваної проблеми - у 1920-1950 рр. - науковці зайнялися розробкою питань, що були тісно пов'язані з формуванням і ліквідацією земельного фонду Селянського банку. Такі радянські історики, як А.Є. Арина, Г.Г. Котов, К.В. Лосєва, Ф.Є. Лось, О. Погребинський, доводили, що банк скуповував і продава землі за підвищеними цінами, задовольняючи тим самим потреби поміщиків. Позикова ж політика цієї фінансової установи була спрямована на підтримку сільської буржуазії й призводила до зубожіння пересічного селянства.

Комплексний аналіз напрямків діяльності Селянського банку був здійснений істориками 1960— 1990-х рр. Вони дійшли висновку, що головним завданням діяльності цього закладу стало створення умов для поглиблення капіталістичних відносин на селі [1.-Арк. 1-14].

Стосовно досліджуваного питання слід підкреслити, що в історіографії 1960-1990-х рр. існують два погляди. С.М. Дубровський [2], Є.В. Сизоненко, І.А. Сабадирєв вважали, що цей заклад внаслідок наявності високого рівня капіталізму розгорнув на Півдні України широкомасштабну діяльність. Інші науковці - А.В. Опря [3], А.І. Карагодін, К.Д. Чорна - відстоюють протилежну позицію. Вони доводять, що невеликі обсяги роботи Селянського банку на території регіону були наслідком переорієнтації приватних господарств на ринкові рейки. Позики цієї установи сприяли створенню на Півдні України чисельних ділянкових господарств.

Тобто на сьогодні в науковій літературі загальні аспекти діяльності Селянського поземельного банку є висвітленими на прикладі всієї Російської імперії та України. Хоча дослідники й виявили деякі особливості діяльності південноукраїнських відділень банку, проблема позикової політики цієї фінансової установи в регіоні є нерозкритою. Внаслідок цього автор статті поставив перед собою такі завдання: 1) охарактеризувати стан іпотеки на Півдні України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття; 2) зробити аналіз правової бази позикової політики Селянського банку; 3) дослідити позикову сферу діяльності банку; 4) розкрити питання про соціальну структуру клієнтів південноукраїнських відділень банку [4.-Арк.1-120].

У досліджуваний період Південь України був регіоном товарного землеробства. При цьому в руках селянства знаходилося 75% посівної площі. Тобто селяни були основними виробниками сільськогосподарської продукції.

Особливість аграрного устрою регіону того часу полягала у відносній слабкості залишків кріпосництва. Община хоча й охоплювала 37% землеволодіння і 88% селянських дворів, була слабкою; у класичному вигляді вона збереглася лише в колишніх державних селян. Характерною рисою південноукраїнської общини був індивідуальний, а не колективний засіб ведення господарства [5.-Арк.1-200].

Рівень розвитку аграрного капіталізму на Півдні України був на той час порівняно вищим ніж в інших регіонах Російської імперії. Внаслідок втягнення до ринкових відносин, місцеве селянство було глибоко розшарованим. Значна його частина втратила економічну залежність від общини. Заможне селянство (1/5 населення) отримувала головну частину прибутків з посівів на куплених і орендованих землях, бідняки (2/5 населення) - від продажу в найми власної робочої сили. Лише середняки господарювали на власних і взятих в оренду надільних ділянках.

Швидкі темпи капіталізації сільського господарства стимулювали розвиток у регіоні іпотечної банківської системи. Основу її на території південноукраїнських губерній, як і в цілому по Російській імперії, складали акціонерні та державні поземельні банки. Перші виникли у 1871-1876 роках. При цьому в регіоні їхня кількість була досить великою. Серед