П.М. Кулаковський

ЦЕРКОВНІ СТРУКТУРИ НА ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНІ ЗА ПОЛЬСЬКОЇ ДОБИ (1618 - 1648)

У 1618 р. внаслідок укладення Деулінського перемир'я частина сіверських земель, що протягом попереднього століття перебувала у складі Московської держави, була приєднана до Речі Посполитої. Перед урядом останньої повставало цілий ряд досить складних завдань, без вирішення яких про закріплення приєднаних територій у складі Польсько-Литовської держави не могло бути й мови. Серед таких завдань, безперечно, було й питання перебудови на сіверських землях церковних стосунків. Закріплення тут привілейованого становища православної церкви, що відверто орієнтувалася на Москву, не входило, та й не могло входити, в плани керівництва Речі Посполитої. У цій державі, починаючи з кінця XV! ст., вівся планомірний наступ на православну церкву як шляхом

втягнення її в унію, так і посиленням фундаційних заходів, що призводили до просування на схід католицької церкви та її орденів. На момент укладення Деулінського перемир'я у прокатолицьких колах, що гуртувалися навколо короля Сигізмунда ІІІ, ще панував оптимізм щодо відносної простоти вирішення ситуації на свою користь. Недалеке майбутнє спростувало такі погляди, а політика Варшави стосовно приєднаних територій завжди відставала від реальних змін в регіоні. Виявлення тенденцій у розвитку міжконфесійних стосунків на Чернігово-Сіверщині, встановлення динаміки розвитку церковних структур та простеження рис королівської політики щодо місцевої релігійної ситуації мають значну актуальність і є завданнями даної статті.

У попередній історіографії розглядалися лише окремі аспекти поставленої проблеми.

Найбільш докладно релігійна ситуація на Чернігово-Сіверщині простежена у фундаментальній праці Філарета, присвяченій історії Чернігівської єпархії. Автор оперував достатньо широкою джерельною базою, але синтезував її інформацію, враховуючи, насамперед, розвиток православної церкви, що було цілком логічним, зважаючи на умови, в яких писалася й була опублікована його праця [41; 42; 43].

Діяльність католицької церкви та її орденів (єзуїтського й доміканського) на території Чернігово-Сіверщини розглядали у своїх працях М.Ґожковський, С.Заленський, Я.Ґіжицький і Т.Длугош [45; 47; 49; 50]. Праці цих авторів є досить цінними, зважаючи на використання ряду джерел, що на сьогодні не перебувають в науковому обігу.

Окремі аспекти поширення унії на Чернігово-Сіверщині в контексті даного процесу в Смоленському воєводстві висвітлюються у вартісних працях Я.Крайцара та Б.Флорі [44; 48]. Безпосередньо релігійним процесам, що мали місце у Чернігівському воєводстві, присвячена оглядова студія Ю.Куракіна [36]. Втім, у повідомленні цього автора проблема радше формулюється, ніж вирішується.

Таким чином, комплексно ситуація з церковними структурами на Чернігово-Сіверщині аналізується у даній статті вперше.

Після включення Смоленщини та частини сіверських земель до Речі Посполитої король Сигізмунд ІІІ та адміністратор цих територій його син Владислав Ваза приділяли значну увагу створенню умов для діяльності тут католицької та уніатської церков. У базовому документі щодо приєднаних територій - інструкції, виданій у квітні 1619 р. Владиславом Вазою своїм комісарам, що мали провести їх ревізію - декларувалося бажання короля заснувати у Смоленську католицьке біскупство, капітулу та три монастирі католицьких орденів [21.-Б.465-466]. На той час католицькі ордени єзуїтів, бернардинців та домініканців вже мали в Смоленську свої костели [44.-C.87]. Однак окрему католицьку дієцезію в регіоні довго створити не вдавалося. У 1625 р. Сигізмунд ІІІ видав фундаційний акт на заснування такої діецезії. її юрисдикція мала поширюватися на Смоленське, Сіверське та Чернігівське князівства [45.-S.50]. На її забезпечення король виділяв величезні земельні ресурси, але римська курія не давала згоди на її заснування, пояснюючи це незначною кількістю вірних у регіоні. Відтак територія трьох згаданих князівств належала до Віленської діецезії [28.- С.180].

У такій ситуації король та адміністратор утверджували католицизм у регіоні шляхом заснування тут садиб католицьких орденів. Виразна перевага надавалася домініканцям. 20 березня 1625 р. Сигізмунд ІІІ видав привілей на фундацію їхнього ордену в Новгороді-Сіверському. Згодом до міста прибули перші домініканські ксьондзи - Миколай Петриковський і Вацлав Ґроловський [11.- К.407у.-409у.] З часом їх число зросло до дванадцяти [49.-S.199]. На утримання цього кляштору були надані маєтності Полошки, Тулиголів, Уланів, озеро Лужине, половина озера Рома та 50 ланів ґрунту за містом [49.-Б. 198-199; 11.-К.407у.-409у.] У середині 1629 р. ця фундація була схвалена на генеральній капітулі в Римі [49.-S.199]. Домініканський кляштор у Чернігові існував вже у 1627 р. й містився у колишній кафедральній церкві Бориса й Гліба. 20 червня 1628 р. Владислав Ваза видав мандат чернігівському капітанові Я. Куновському, щоб подав у посесію домініканцям маєтності, виділені королівськими комісарами. Напевно йшлося про Мрин та село Киянку. Згодом, 20 лютого 1629 р., Сигізмунд ІІІ видав фундаційний привілей чернігівським домініканцям. Першим пріором чернігівського домініканського конвенту став у 1627 р. вже згаданий Вацлав Ґротовський (Ґроловський) [49.-Б.45-47; 47]. Домініканський кляштор існував і в Ніжині. На думку Я.М. Ґіжицького, заснував його Сигізмунд ІІІ [49.-Б. 197-198]. Які належали маєтності ніжинським домініканкам, невідомо.

Складніше ситуація виглядала з адміністративними осередками східної церкви. 12 травня 1623 р. Сигізмунд ІІІ на прохання смоленської шляхти видав документ під назвою "Прерогатива", що проголошував законним існування на території Смоленщини і Сіверщини, крім католицької церкви, лише унійної церкви [14.-К.327-328; 44.-С.88]. З самого початку входження цих провінцій до Речі Посполитої смоленська православна архієпархія знаходилися в руках архієпископа Сергія, який здогадно визнав унію, але реальних кроків щодо її впровадження на підлеглій йому території