не здійснював [44.-С.88-89]. Його наступник - Лев Кревза - був зведений у 1625 р. на смоленську кафедру з цілком визначеним завданням поширення унії. Як свідчить виданий йому королівський привілей, під юрисдикцію Л.Кревзи передавалися всі "грецькі" церкви у Смоленському, Сіверському та Чернігівському князівствах [44.-С.90; 5.-Л.208-213об.] Ймовірно тоді ж (королівське підтвердження відповідного привілею датується 23 березня 1626 р.) було відновлена чернігівська архімандрія, що надавалася уніатові Кирилові Ставровецькому. її центром визнавався василіанський монастир, заснований при церкві Пречистої Богородиці під Черніговом. Виданий королем документ вимагав від архімандрита, щоб владиці смоленському "був послушний й єдність з костелом римським тримав". Чернігівський архімандрит отримав від короля у Чернігівській волості 100 волок на урочищі Овдієвщина, 15 волок на острові Киянка, острів Борок, озера Святе, Галич і Богородицьке під Слабинем [11.-К.92-93у.] Згодом уніатському духовенству почали надавати й окремі церкви. Так, 16 квітня 1631 р. Сигізмунд ІІІ призначив настоятелем чернігівської церкви Спаса, що довгий час пустувала, уніата Йозефа Грегоровича [6.-Л.115об.-116].
Підпорядкування чернігівської архімандрії смоленській унійній архієпархії збереглося й надалі. Королівські привілеї, що стосувалися Чернігово-Сіверщини зобов'язували руське духовенство підпорядковуватися смоленському архієпископові [28.-С.180].
Більшість місцевого населення, однак, сповідувала православ'я, церковна організація якого у цей період у Речі Посполитій не визнавалася. У кінці 1620-х рр. перемишльський єпископ Ісайя Копинський отримав новий титул "архієпископа смоленського, чернігівського і всього Сівера" [36.- С.75]. Залишався він на цій посаді до літа 1631 р., коли був обраний київським митрополитом [35.- С.147]. Після номінації Л.Кревзи на смоленське архієпископство ним було докладено немало зусиль, щоб зміцнити і організаційну структуру, і кількість вірних унійної церкви на Смоленщині та Сіверщині. Разом з тим ці зусилля приносили незначний ефект: Л. Кревза у січні 1629 р., відсилаючи звіт до Риму, відзначив, що з 3000 парафій єпархії лише незначна частина визнає його владу [48.- Р.414; 44.-С.92]. На початку 1630-х рр. Л.Кревза та його оточення розпочали акцію з насильного навернення православних на унію. У липні 1631 р. у Стародубі посланець Л. Кревзи протопіп Ісайя "запечатав" православні ("руські") церкви і намагався скликати до себе православних попів. Це призвело до зіткнення між його супровідниками та стародубським міщанами. Ймовірно, саме це змусило Ісайю відмовитися від запланованої поїзди до Новгород-Сіверського з тією ж метою [23.- С.117; 44.-С.93]. Згодом, у вересні того ж року, посланці Л.Кревзи з'явилися вже й на Чернігово- Сіверщині. Прибулі до Новгорода-Сіверського архімандрит Варлаам (Чапля) та смоленський себежський протопіп Йосиф Григорійович за допомогою гайдуків місцевого капітана Я.Кунинського "запечатали" церкви у Спаському монастирі, вигнавши звідтіля православних ченців та вилучивши монастирську казну й книги. За свідченнями ченців Спаського монастиря, що втекли у Московську державу, - попа Іони та старця Обрамея, Л.Кревза незабаром мав особисто приїхати до Новгород- Сіверського з наміром "руские церкви... все сломать и вводить лядская вера" [23.-С.118-119; 44.- С.93]. За повідомленням Івана Андреєва, який вийшов у кінці серпня 1631 р. з "литовського" полону в Путивль, стародубці й новгородці у зв'язку з утисками віри готові йти на государеве ім'я [4.-Л.437]. Зовсім невипадково після цих акцій у Стародубі й Новгороді-Сіверському, які були проявами цілеспрямованої політики Л.Кревзи щодо насадження унії, міграційний рух з Чернігово-Сіверщини у Московську державу значно посилився. Так, у листопаді 1632 р. в Рильськ з новгород-сіверських сіл та деревень Крупця, Гирина, Уланова, Старикова, Кучунівки (Кучерівки?) на "государеве ім'я" перейшло 173 особи. При чому у великій кількості були представлені селяни сіл Крупця та Уланова, які прибули на чолі зі своїми попами [3.-Л.389-398; 23.-С.130].
Вписи польської королівської канцелярії засвідчують, що Л.Кревза користувався всебічною підтримкою Сигізмунда ІІІ. Так, згаданий православний новгород-сіверський Спаський монастир був наданий йому ще перед 1630 р., а 15 квітня 1631 р. він отримав ще й монастир святої Трійці у цьому місті з уходом Барень Мелонський і з селищем Очкасів. Цей привілей зазначав, що обидва монастирі надані для владики смоленського й чернігівського та уніатського духовенства [6.-Л.114об.-115об.].
Політика Л. Кревзи, підтримана королем, викликала не лише міграцію частини православного населення у межі Московської держави, але й спротив у межах самої Речі Посполитої. На захист православ'я виступило запорозьке козацтво. В інструкції своїм послам на надзвичайний сейм 1632 р. воно відзначало, що в Сіверський землі, біля Чернігова, духовні східної церкви не можуть безпечно відправляти службу ні в церквах, ні у своїх домах [15.-К. 1527]. Лише початок Смоленської війни поклав кінець проведенню політики Л. Кревзи.
Як видно з викладеного матеріалу, після Деуліна на території Чернігово-Сіверщини збереглися деякі православні монастирі - новгород-сіверські Спаський та Троїцький. Під час проведення ревізії провінції у 1620 р. їм були підтверджені права на частину своїх колишніх земельних володінь [29.-
C.142-148]. Натомість, у Чернігові монастирів, правдоподібно, не залишилося. Принаймні, земельні володіння чернігівського Єлецького монастиря роздавалися після 1618 р. шляхтичам на ленному праві [7.-Л.55об.-56].
Таким чином, місцеві осередки католицької, уніатської, мабуть й православної церков були тісно пов'язані з Смоленськом, що мало узгоджувалося з існуючим у Речі Посполитій територіально- адміністративним устроєм.
Переведення Чернігово-Сіверщини зі становища провінції, підпорядкованій адміністрації Владислава Вази, в статус воєводства у складі Корони, що відбулося протягом 1633-1635 рр., вимагало і перегляду церковного устрою регіону, який склався протягом 1620-х