Р.Л. Молдавський

ІСТОРІЯ ПЕТРІВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ

(1770-1791 рр.)

Петровська фортеця - одна із сімох фортець, яка розташовувалася на березі Азовського моря на території сучасного села Новопетрівка. Сама Нова Дніпровська лінія, будівництво якої розпочалося в 1770 р., простяглася з півночі на південь, проходячи по річках Кінські Води та Берда практично через всю сучасну Запорозьку область майже на 200 кілометрів. Будівництво Лінії розпочалось у зв'язку з вдалим просуванням Російської імперії на Південь підчас російсько- турецької війни 1768-1774 рр. Нова Дніпровська лінія є дуже важливим елементом в історії як Запорізького краю, так і південного регіону в цілому. Виникнення цієї лінії укріплень ознаменувало початок нового періоду в історії нашого краю. З одного боку, побудова лінії стала одним з останніх кроків Російської імперії на шляху поглинення Запорозьких Вольностей, а з другого - побудова лінії форсувала господарське освоєння та колонізацію Запорізького краю.

Виходячи з цього, не є дивним те, що всі дослідники, які займалися історією південної України останньої чверті XVIII ст., торкалися або хоча б згадували у своїх працях Нову Дніпровську лінію та її складову - Петровську фортецю. Того ж часу слід зауважити, що сама Дніпровська лінія, а тим більше Петровська фортеця, ніколи не виступала об'єктом окремого дослідження, тому і сьогодні не має ґрунтовних праць, присвячених її історії.

Дослідження історії Південної України розпочинається майже одночасно з появою цього регіону у складі Російської імперії. Наприкінці XVIII ст. починають з'являтися записки мандрівників, переважно іноземців, а на початку XIX ст. інтерес до історії цього регіону виходить, так би мовити, на науковий рівень. Перша половина XIX ст., у першу чергу, характеризується знаходженням і виданням документів з історії Південної України. У цей період з'являється перша узагальнююча праця А.О. Скальковського. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з'являються перші спроби зробити узагальнення з різних проблем історії цього регіону. Ці спроби пов'язані з іменами Ф. Макар'євского, Д.П. Міллера, Я.П. Новицького, Є.А. Загоровського, Д.І. Багалія. Для кожного з цих дослідників звернення до історії Нової Дніпровської лінії було обумовлено їхніми студіями з історії Південної України. У праці Ф Макар'євського, присвяченій історії церкви Катеринославської єпархії, подаються відомості з історії Лінії в контексті запровадження церков у цім краї [1]. Я.П. Новицький розглядає Лінію у зв'язку з дослідженням історії міста Олександрівська [2]. Дослідження процесу заселення Південної України змусило таких дослідників, як Д.П. Міллер [3], Є.А. Загоровський [4], Д.І. Багалій [5] також торкнутись у своїх працях її історії. Окреме місце в цьому ряді дослідників належить А.О. Скальковському [6] Саме він розпочав традицію дослідження історії Нової Дніпровської лінії укріплень. Незважаючи на незначну інформацію з історії Лінії, що містилася в його роботах, саме вони на довгий час залишались найбільш інформативними в цьому питанні. Цю тезу підтверджує той факт, що всі наступні дослідники дуже широко використовували його роботи, повторюючи його твердження і помилки. Наприклад, це стосується версії про назви самих фортець - на чию честь вони здобували свої назви. За А.О. Скальковським, фортеці діставали назви на честь військових сановників того часу. Відтоді ця теза закріпилася в історіографії, та інші версії не розглядалися. І лише недавно А.І. Карагодіним була запропонована нова гіпотеза, що фортеці діставали назви на честь церковних святих. Помилково А.О. Скальковський вважав, що Нова Дніпровська лінія складалася з восьми фортець. Цю помилку за ним повторюють Д.П. Міллер, Д. І. Багалій.

Як суто військову споруду Нову Дніпровську лінію висвітлюють різноманітні праці з історії фортифікаційного та військового мистецтва. У 1865 р. вийшла праця Ф. Ласковського "Материалы для истории инженерного искусства в России", у якій досить ґрунтовно була розглянута Лінія та її фортеці як військові споруди. Головний наголос робився на тому, що фортеці Лінії були першими в Російській імперії, при будівництві яких було використано новітню систему захисту - капонірні фронти, і того ж часу принципи розташування фортець, якими ніхто в Європі вже не користувався [7]. Усі наступні роботи з даної тематики таких авторів, як Л.Л. Фріман [8], М. Шварте [9], В.Ф. Шперк [10; 11], В.В. Яковлєв [12], повторюють положення цієї ґрунтовної роботи, не вносячи нічого нового.

Існуюча традиція висвітлення історії Нової Дніпровської лінії (та її складової частини - Петровської фортеці) збереглася до сьогодні. За часи існування Радянського Союзу вийшло в світ багато праць, що підтверджують цю тенденцію. Насамперед це стосується таких дослідників, як Є.І. Дружиніна [13], В.М. Кабузан [14], В.І. Тимофеєнко [15] Також це стосується праць, присвячених історії козацтва, історії російської армії та флоту, біографічних досліджень П.А. Румянцева, О.В. Суворова. Також у цей період виходить в світ фундаментальна серія "История городов и сел УССР", у якій також згадується Нова Дніпровська лінія фортець. Знайшла своє відбиття ця проблема й на сторінках таких видань, як "История Украинской ССР" та "Советской исторической энциклопедии".

На сучасному етапі в дослідження Нової Дніпровської лінії та її окремих фортець зробили внесок А.І. Карагодін [16], В.О. Пірко [17], А.В. Бойко [18; 19], Ю.І. Головко [20] та ін.

Завдяки вищезгаданим дослідженням були розширені відомості про Лінію, звернуто увагу на нові аспекти її історії,