Будівництво Нової Дніпровської лінії розпочалося в 1770 р. з розбудови найбільших фортець - Олександрівської та Петровської. Роботи велися під загальним керівництвом М.А. Деденьова, але вже в наступному 1771 р. через його хворобу було замінено В.А. Чертковим [21.-Арк.45]. За планами М.А. Деденьова спорудження Петровської фортеці повинно було розпочатися зі спорудження на лівому березі р. Берди тимчасових укріплень і залучення для охорони будівництва двох полків інфантерії та трьох тисяч козаків. Гарнізон повинен був складатися з чотирьох батальйонів і п'ятиста

козаків при вогневій підтримці 170 гармат, 30 мортир, 6 гаубиць, 100 мортирців. Планувалося залучити до будівництва на чотирнадцять місяців 2 500 чоловік та 600 волів з погоничами. Згідно з кошторисом будівництво повинно було коштувати 314 599 рублів [22.-Арк.1-2]. Будівництвом у фортеці керував інженер-полковник А.І. Рігельман. Комендантом Петровської фортеці було призначено полковника де Роберті, а значно пізніше комендантом був А. Соколов. Незважаючи на зусилля робітників, до запланованого строку не вдалося закінчити будівництво навіть флангових фортець, які планувалося збудувати в 1770-1771 рр. На заваді цьому стали нестача будівельного матеріалу, робочих рук, помилки при проектуванні окремих фортець, скорочення вдвічі витрат на будівництво, залучення лінійних коштів на інші потреби.

Але все ж таки порівняно з іншими фортецями будівництво Петровської фортеці просувалося швидкими темпами. Фортеця складалась із чотирьох цитаделей - Михайлівської, Олександрівської, Федоровської та Єгорівської. На 1776 р. були виконані майже всі земляні фортифікаційні споруди: рів, гласіс, бруствер, равелін. Збудовано землянки, капоніри, цейхгаузи, декілька казарм, лазарет, цегляний завод, комендантський дім, провіантський магазин, обер-офіцерський інженерний дім, майстерня, кузня та ін [23.-Арк.1]. На наступний рік планувалося закінчити будівництво церкви, яке розпочалося ще в 1773 р., збудувати купецькі лавки, службові покої для плац-майора, цейхгаузи для зберігання матеріалів та інструментів, квартал для лікаря з його служниками, дома для священиків і купецтва, порохові та провіантські магазини, батальйонний магазин для зберігання зброї та амуніції [23. -Арк. 1].

Такі відноно високі темпи будівництва пояснюються тим, що Петровська фортеця була не менш важлива, ніж Олександрівська. Обидві флангові фортеці планувалися як батальйонні, тоді як інші двуротними. Згідно з річною "Работной ведомостью" в 1775 р. на будівництві Петровської фортеці працювало 831 чоловік повітових селян, 350 колодників і солдати Азовського та Білозірського піхотних полків [24.-Арк.1-130]. У 1776 р. для прискорення робіт Катерині II було запропоновано використовувати при будівництві гарнізонних солдат, а охоронну службу перекласти на присланих два полки. Як зазначає автор документа (імовірно Чертков), в останні два роки роботи на лінії практично не велися у зв'язку з тим, що відряджені на будівництво селяни не з'явились, до того ж цього часу була епідемія морової язви [25.-Арк.4-6]. Тому в 1776 р. при будівництві були задіяні поряд з інженерними служниками солдати польових піхотних батальйонів, солдати артилерійського гарнізону, солдати Петровського та П'ятого Дніпровського батальйонів, а також колодники, прислані із Саратова, Вілева, колишні запорожці, греки [26.-Арк.1251-98].

Залучення колодників до будівництва почалось з 1774 р. за наказом імператриці Катерини II, за яким на Лінію повинні були присилатися заслані та колодники з усієї Російської імперії. За даними за 1779 р. в Петровській фортеці налічувалося всього 62 колодники: 60 чоловіків та 2 жінки [27.- Арк.122]. Збільшилося їхнє число за станом на 1782 р.: 244 чоловіка та 7 жінок [28.-Арк.22].

Згідно з описом міст і повітів Азовської губернії в 1782 р. будівництво Олександрівської та Петровської фортеці було завершено. На 1790 р. в Петровській фортеці залишався невеличкий гарнізон, який переважно складався із солдатів-інвалідів - 74 чоловіки, що були тут оселені. Усього гарнізон нараховував 161 чоловіка, тоді як за штатним розкладом повинен був налічувати понад 600 осіб. Працювала гарнізонна й артилерійська школи, які були збудовані ще в 1776 р., там навчалося 22 дитини віком від 7 до 14 літ. Про умови життя свідчить той факт, що такими страшними хворобами, як ломотою (радикуліт) та ранами (фурункульоз) хворіли всі - як рядові, так і батальйонний командир [29.-Арк.7-10].

Фортеці лінії будувалися із залученням останніх досягнень фортифікаційного мистецтва. У цих фортецях, а в першу чергу в Олександрівській та Петровський, вперше в Російській імперії було запроваджено використання капонірного або полігонального фронтів. Ця система будівництва дозволяла вести вогонь не лише перпендикулярно стінам, а й вздовж них [див. додаток]. Це інженерне рішення було досить новаторським, адже використання капонірних фронтів набуло поширення тільки через п'ятдесят років. Того ж часу, як відмічають історики фортифікаційного мистецтва, використання при будівництві елементів природного ландшафту (річок, лісів та ін.) для Європи було вже дещо застарілою практикою. З другого боку, на той час жодна європейська країна не вела війн з арміями, що складалися переважно з легкої кінноти. Тому не дивно, що саме ця система захисту, яка існувала ще з давніх часів від південних сусідів, була знов використана.

Після приєднання в 1783 р. Кримського ханства до Російської імперії Нова Дніпровська лінія втратила військово-стратегічне значення. Після цього фортеці Нової Дніпровської лінії були за наказом імператриці Катерини II переведені в статус міст і посадів. Навколо цих фортець із самого початку їхнього