Записка Ланжерона не містила визначення навіть приблизних кордонів майбутніх порто- франко. Проте керівник краю переконливо доводив, що охороняти межу "вільного порту" буде легше ніж величезні сухопутні кордони імперії, і загроза контрабанди тут буде незначна. "Росія переповнена контрабандистами, - твердив Ланжерон, - звичайно, що у разі проголошення міст і портів Одеси і Феодосії вільними, потрібно буде охороняти лінію у декілька верст навколо кожного з них, однак бажано було б [належним чином] охороняти і лінію Фінляндії, а також межу, яка простягається від Поділля до Балтійського моря". Досить слабкими виявилися розрахунки Ланжерона щодо витрат на функціонування порто-франко. Очевидно, натхненний надзвичайними успіхами одеської торгівлі 1816 та 1817 рр., він вважав, що міська скарбниця зможе відносно безболісно утримувати межу "вільного порту". "Стіна або рів навколо вільних міст мені здається необхідною [умовою] і це б не спричинило великих витрат, - наголошував Ланжерон, - було б дуже справедливо якщо б ці витрати лягли на плечі міської влади". Час показав, що генерал-губернатор в цьому питання помилився, й одеська влада вже через рік після влаштування порто-франко почала прохати про скорочення його межі та надання додаткових коштів на її утримання.

Незважаючи на явну недосконалість записки Ланжерона, вона знайшла підтримку в урядових колах. Момент для того був сприятливий. Імперія вступала у нетривалу добу фритредерства, й ідея порто-франко добре узгоджувалася з широкими планами вільної торгівлі на західному кордоні. 5 квітня 1817 р. проект і кордони одеського порто-франко були схвалені Державною радою Російської імперії [13.-С.1324]. Одеське порто-франко зі значними змінами кордонів і правил функціонування проіснувало до 1859 р.

Менш успішними були пропозиції влаштування "вільних портів" у Криму. Проекти та спроби створити порто-франко на Кримському півострові мали місце вже в останній чверті ХУІІІ ст. Достатньо згадати указ Катерини ІІ графу Орлову від 28 березня 1775 р. про можливість заснувати для греків- матросів "вільний порт" в Керчі та Єні-Кале [14.-С.102; 15.-С.39-40], пропозицію Г. Потьомкіна в листі цариці від 10 серпня 1785 р. про скасування митного збору "на Таврійському півострові" задля зменшення витрат на утримання митниць і "залучення в край мешканців з інших країн" [16.-С.120], спроби створити порто-франко в Криму в середині 1780-х рр. тощо [17.-С.143,145].

У 1798 р. порто-франко було проголошено на всьому "Таврійському півострові" терміном на 30 років [6.-С.121; 18.-С.64-68]. Через неефективність і незручність для населення воно було скасовано менш ніж через два роки [19.-С.42]. Рішення про перетворення Кримського півострова на порто-франко та його наслідки досить гостро критикувалося сучасниками [20.-С.206]. Невдача кримського порто-франко зумовила обережне ставлення російського уряду до проектів влаштування "вільних портів" у наступні роки. На початку ХІХ ст. вже лунали пропозиції створювати порто- франко не на всьому півострові, а в окремих його портах. Саме до такого варіанту схилявся у своїй книзі 1803 р. Павло Сумароков (очевидно, маючи на увазі Севастополь та Керч) [21.-С.135-137]. У 1802 р. проект порто-франко у Феодосії "терміном на п'ятдесят років" було складено "Комітетом для облаштування Новоросійської губернії" за пропозицією К.І. Габліца [19.-С.42]. Згідно із царським указом від 1803 р. проголошення порто-франко у Феодосії було вирішено "відкласти до майбутнього часу", а місту натомість надано інших пільг. Місцеве керівництво та купецтво і пізніше продовжувало звертатися до уряду, прохаючи надання нових пільг місту, яке розвивалося не так швидко як хотілося (записка "Потреби Феодосії" військового губернатора О.Ф. Клокачова від 15 лютого 1810 р. та ін.) [22.-С.241,242; 23.-С.12,16,17].

Серед кращих проектів створення "вільного порту" у Феодосії слід назвати "Нотатки про порто-франко", які 10 листопада 1814 р. подав петербурзькому військовому губернатору генералу М.А. Милорадовичу феодосійський градоначальник Семен Михайлович Броневський, обґрунтовуючи у супровідному листі необхідність запровадження "вільного порту" захистом півострова від епідемій, які неминуче приходили разом із контрабандою (у краї щойно закінчилася чума 1813 р.; за словами сучасників, це був "страшний час, що назавжди залишиться у літописах Феодосії") [24.-С.135]. "Задля досягнення цієї мети, - писав Броневський, - є один засіб, що давно в Європі використовується і визнаний надійнішим супроти контрабанди та чуми - подарувати переваги порто-франко тим портам, в яких створені головні карантини" [25.-С.296, 297]. У своїх "Нотатках" феодосійський градоначальник, по-перше, звернув увагу на корисність режимів порто-франко взагалі, наводячи приклади з європейської історії. "Скрізь, де були відкриті порто-франко, - наголошував С. Броневський, - відзначалося швидке зростання торгівлі, постійне збільшення народної промисловості й внаслідок цього добробут мешканців. Генуя, Марсель, Анкона, Ліворно і Трієст служать підтвердженням цієї істини". Говорячи про "перший невдалий в Росії досвід" Кримського порто-франко 1798 р., Броневський вважав його причиною завеликі розміри зони "вільного порту", які "суперечили справжнім поняттям про порто-франко". "Існуючі у Європі порто- франко обмежуються мурами міста або однієї з частин міста... " - зауважував з цього приводу С. Броневський. Тому він пропонував створити порто-франко в частині м. Феодосії, "щоб інша частина слугувала для складування [вітчизняних] товарів" [26.-С.183-185]. У своїй записці С. Броневський навів 13 головних положень ("оснований"), за якими мало функціонувати майбутнє порто-франко. У першому з них було детально визначено кордон пропонованого "вільного порту". "Частина міста Феодосії, - писав