С. Броневський, - найближча до карантину, проголошується порто- франко з тим, щоб межа, призначена для порто-франко, оточувала карантин звідусіль - від одного берега моря до іншого, наприклад: від Лагорієвого дому, що на набережній, через базарний майдан, мимо католицької церкви, потім через караїмський форштадт продовжувати лінією по горах до батареї". Планувалося, що феодосійський порто-франко "буде мати .один вхід для сполучення з містом" [26.-С.189-190]. Загалом записка Броневського відрізнялася аргументованістю та ґрунтовністю. Чимало її положень з відповідними змінами були пізніше реалізовані стосовно Одеси. Попри це звернення феодосійського градоначальника зі своїми пропозиціями до Милорадовича, а потім (у 1817 р.) до адмірала М.О. Мордвинова успіху не мали [27.-С.319-320].
Як зазначалося вище, створити порто-франко у Федосії пропонували А. Ришельє у 1814 р. та О.Ф. Ланжерон у 1816 р. Проте в обох випадках більш важливим вважалося влаштування "вільного порту" в Одесі, тим більш, що враховуючи скромні успіхи феодосійської торгівлі, передбачалося, що цьому місту буде важко власними силами утримувати кордом порто-франко [11.-С.559]. Пізніше пропозиції громадян Феодосії про надання місту певних пільг щодо митного режиму (клопотання купецтва міста до феодосійського градоначальника від 9 вересня 1827 р. та ін.) успіху не мали [28.- Арк.1-7].
Низка проектів першої половини ХІХ ст. передбачала створення порто-франко у Керчі. Так Василь Гур'єв у записці "Торгівля Чорного моря" 1817 р. наголошував: "Тільки порто-франко у Керчі та Одесі, і створення карантинів, зручних для швидкого та вигідного вивантаження та завантаження товарів, можуть захистити [край] від зовнішньої пошесті" [29.-С.228-229].
Набагато докладніше перспективи влаштування "вільного порту" в Керчі були розглянуті в проектах одного з кращих градоначальників цього міста (обіймав цю посаду у 1833-1850 рр.) [15.- С.42,49,50,53,55,56] Захара Семеновича Херхеулідзе. Цей нащадок грузинських князів, який у документах фігурував здебільшого як Херхеулідзєв, намагався здобути для Керчі права "вільного порту" за часів, коли в імперії панувала "заборонна" митна система, а одеське порто-франко ледве трималося під тиском палкого захисника фіскальних інтересів міністра фінансів Е.Ф. Канкріна. Тому керченський градоначальник завбачливо звертався зі своїми пропозиціями не до Міністерства фінансів, а до Міністерства внутрішніх справ, і мотивував їх виключно стратегічними інтересами держави: необхідністю захистити край від епідемій, не припиняючи при тому зв'язків із кавказькими народами. "У разі якщо для цього утворення (порто-франко. - Т.Г.) не існувало в державах інших причин, то його варто було б створити для карантинів," - наголошував Херхеулідзе. При тому він вважав, що від керченського порто-франко російське виробництво та скарбниця не зазнають великих втрат, бо "7 тисяч мешканців Керч-Єнікальського градоначальства, не можуть мати великого впливу на внутрішню нашу торгівлю" [30.-Арк.12]. Пропозиції Херхеулідзе не знайшли підтримки не тільки в Петербурзі, але й у керівництва краю. Виконуючий обов'язки генерал-губернатора Павло Іванович Федоров заперечував ефективність "вільного порту" як карантинного заходу і, відповідаючи на пропозиції керченського градоначальника у 1838 р., між іншим зазначив: "Взагалі, я завжди думав, що порто-франко - це розкіш торгівлі; і тому воно може існувати тільки в одній Одесі. Думати ж про порто-франко у Керчі, в якій сам градоначальник нараховує не більше 7 тисяч [мешканців], де немає власних виробів і торгівлі... поки ще зарано" [30.-Арк.44].
Однак і після 1838 р. Херхеулідзе не припиняв своїх звернень з пропозиціями про створення порто-франко до Міністерства внутрішніх справ. У записці від 1840 р. він сміливо критикував урядовців, які запроваджували жорсткі митні правила, що були "прийнятні десь у Німеччині" (явний натяк на вищезгаданого міністра фінансів Канкріна) і зовсім не відповідали реаліям південних провінцій країни. Градоначальник також детально розповів про засоби перевезення контрабанди, супроти яких були безсильними будь-які карантинні та митні заходи. У 1840 р. проект Херхеулідзе було відхилено, однак уряд був змушений повернутися до нього через поширення випадків контрабанди у 1844 р. Тоді керченським градоначальником було розроблено новий більш детальний проект, що передбачав три можливі варіанти кордонів майбутнього порто-франко з планом і приблизними підрахунками витрат на їхнє будівництво. Довжина першого варіанту кодону була 16 верст, другого - 61 верста, третього - 67 верст. Сам Херхеулідзе схилявся до третього варіанту, за умов затвердження якого "вільний порт" мав би "охоплювати всю землю градоначальства і простір, який може надати місту всі зручності, коли його людність, а також і торгівля, досягнуть можливого ступеня розквіту". Окрім того керченський градоначальник пропонував продовжити порто-франко і на Таманському півострові ("від Фанагорії... до Бугазського обмінного двору з однією заставою на дорозі, що прямує до Катеринодару"). "Таким чином, - підсумовував Херхеулідзе, - Керч, з'єднавшись ще тісніше зі Східним берегом, і приймаючи на себе весь ризик у випадку появи пошесті, буде постачати [кавказькі] укріплення предметами, необхідними для життя". Отже Херхеулідзе фактично пропонував створити не "Керченське", а "Керченсько-Таманьське" порто- франко, яке мало знаходитись під його керівництвом ("відокремлення Керчі від Тамані так само неможливо, як відокремлення Керчі від її карантину", - відзначав градоначальник). У цьому разі, на думку Херхеулідзе, для транзитної торгівлі могли б відкритися блискучі перспективи ("південно- східні прилеглі губернії відкриють нові шляхи для збуту через Керченський порт своїх виробів, і навіть вироби самого Сибіру будуть спускатися по Волзі до Керчі, й Керч при існуванні