УДК 94:37(477.64)"17/18"

О. А. Бондарчук

РОЗВИТОК ОСВІТИ В ЗАПОРІЗЬКОМУ КРАЇ

(КІНЕЦЬ ХУІІІ - ХІХ СТОЛІТТЯ)

Пропонована стаття являє собою ретроспективний огляд та аналіз розвитку освіти в Запорізькому краї залежно від історичних каталізаторів. У роботі характеризується суттєвий внесок у становлення освіти визначних постатей періоду кінця ХҐІІІ-ХІХ ст. Проаналізовані загальні статті Статуту навчальних закладів Російської імперії та їх вплив на специфіку освіти в Олександрівському повіті.

Ключові слова: гімназія, грамота, губернія, земство, наука, освіта, пансіонат, повіт, реформи, статут, церковний прихід, школа, училище.

Історична доба, що розглядається, в Запорізькому краї, як і в усій Російській імперії, характеризується наростаючими зміна в економічному, соціальному, а також культурному відношенні. Великого значення набув розвиток освіти. Адже тільки при наявності освічених людей можна зміцнити національну самосвідомість, а також сформувати та консолідувати націю.

II сьогоднішній стан пов'язаний з минулим та ґрунтується на критичному використанні історичного досвіду, що засвідчує актуальність проблеми вивчення еволюції змісту і форми освіти.

Особливості розвитку освіти досліджували такі історики, як А.І. Карагодін [1], Ю.В. Іващенко [2] тощо.

Зокрема, А.І. Карагодін є автором збірника документів з історії Запорізького краю (1770-1917 рр.), в якому містяться як архівні, вперше введені в науковий вжиток джерела, так і дореволюційні публікації, в яких зібрана інформація щодо культури, демографічних процесів краю, а також освіти (накази, постанови, статистичні дані, що розкривають особливості розвитку освітніх процесів нашого краю). У дослідженнях Ю.В. Іващенка розкрита роль у розвитку освіти на Півдні України визначних діячів педагогічної справи, зокрема М. Корфа та М. Пирогова.

Мета нашого дослідження полягає в науковому осмисленні та відтворенні напрямків і тенденцій розвитку освіти Запорізького краю, аналізі загальних статей уставу навчальних закладів Російської імперії та їх впливу на специфіку освіти в Олександрівському повіті. Зокрема, в статті проаналізовано залежність розвитку освіти в Запорізькому краї від наказів та постанов Російської імперії; відтворено поступовий розвиток освіти в Олександрівському повіті відповідно до потреб, викликаних часом, а також з'ясовано вплив історичних діячів на розвиток навчального процесу краю.

Уже наприкінці ХУІІІ ст. заможні класи українського суспільства, а саме поміщики (в Запорізькому краї це здебільшого колишня запорізька старшина) збагнули важливість здобуття освіти своїми нащадками. Хлопців намагалися відправити до пансіонів та гімназій, при нагоді запрошували іноземців, за нестачі коштів до дячків, які навчали грамоти та основних правил арифметики. Для дівчат вважали достатнім навчитися читати і писати. У нового покоління освіта не була в пошані. її вважали потрібною лише для німців та попівських дітей, але за звичкою продовжували відправляти дітей на навчання до Катеринослава, Харкова, Москви.

За таких обставин ініціатива створення освітніх установ у краї належала державі. 1770 р. в Олександрівській фортеці відкрилася батальйонна школа, де навчалися солдатські діти віком від 7 до 15 років. Для школярів було відведено спеціальне приміщення. Нагляд та контроль знань учнів, що навчалися за спеціальною програмою, а саме: вивчали порядок військової служби, військові устави, грамоту, арифметику, навчалися барабанному бою та грі на флейті - був покладений на коменданта фортеці. Одночасно в школі навчалося 15-20 дітей. Школа проіснувала до початку ХІХ ст. [3].

5 листопада 1804 р. був проголошений устав навчальних закладів, серед статей якого були й ті, що відносилися до Олександрівського повіту. Так, стаття 83-я повідомляла, що в кожному губернському та повітовому місті повинно бути хоча б одне повітове училище. Нагляд за ним повинен нести смотритель, що перебуває в дев'ятому класі, якщо не має вищого чина. Статтею 119-ою була затверджена необхідність мати церковному приходу кожного повітового міста хоча б одне прихідське училище. Таке училище ввірялося приходському священику та одному з найпочесніших мешканців міста. Необхідність цього нововведення роз'яснювалася в 119-й статті цього ж уставу. Переслідувалися дві мети - підготовка юнацтва для повітових училищ, якщо батьки забажають подальшого навчання дітей, та надання сільським дітям необхідних знань для деякого підвищення їх моральності, позбавлення їх забобонів, які заважають не тільки праці, але й суперечать вірі. Наступною, 120-ою статтею, закріплювалися предмети, яких навчали в училищах: співи, письмо, перші дії арифметики, головні засади Закону Божого, читання з поясненням книги з сільського домоводства [3, с.383]. Для викладання цих предметів мав бути хоча б один учитель. Взагалі училища мали бути розташовані поблизу церков, посеред міста чи селища та утримуватися за кошти прихожан, що регламентувалося відповідно 165-ою та 162-ою статтями [3, с.384]. Отже, саме після цих розпоряджень Російської імперії в Запорізькому краї починають відкриватися і працювати перші училища.

12 березня 1808 р. в Олександрівську було відкрите повітове училище, при якому незабаром почало діяти приходське училище як підготовчий клас для вступу до повітового училища [2]. 1823 р. в Олександрівську було два повітові училища. У середині ХІХ ст. додався ще й пансіон благородних дівиць. На цей час у цих трьох навчальних закладах навчалося 113 дітей [2]. У 40-х роках ХІХ ст., чи не вперше в Російській імперії, поміщик Олександрівського повіту Д.Т. Гнєдін відкрив у своєму маєтку народну школу для кріпаків.

Середина ХІХ ст. позначена в російській історії глибокою кризою суспільства. Мир, яким закінчилася Кримська війна 1853-1856 рр., поглибила кризу. В країні був надзвичайно збуджений суспільний настрій Цілком природно,