Треба відмітити, що населення проявляло співчуття страйкуючим зв'язківцям, жертвуючи гроші у страйковий фонд поштово-телеграфного союзу [3, с.135; 15, с.148]. Більше того, дві тисячі карбованців пожертвував керівник ОПТО О.Васильєв [7, с.404].

Самодержавний уряд наочно відчув на собі негативні сторони паралічу зв'язку і почав, хоча із запізненням, вживати контрзаходи. Цар 29 листопада 1905 р. видав наказ про створення надзвичайної охорони для боротьби із страйками на залізницях, пошті і телеграфі [10, с.114]. Більше того, оцінюючи всю складність ситуації, території на яких припинилися залізничний і поштово-телеграфний зв'язок, оголошувалися на воєнному становищі [16, арк.1-1зв.]. Днем раніше, міністр внутрішніх справ П.Дурново наказав усіх без виключення страйкарів звільнити. Під поняття «страйкарів» потрапляли - зв'язківці, які на вимогу начальників поштово-телеграфних округів не ставали до роботи. Вони за час страйку не отримували заробітної плати, повинні були звільнити квартири, заборонили їх впускати в установи. На звільненні посади наказав призначати нових [13, арк.20]. Уряд також пообіцяв з нового року підвищити заробітну плату [17, арк.343-343зв.].

Вжиті заходи та обіцянки похитнули лави страйкуючих, почали лунати пропозиції щодо відновлення роботи. Не надовго лідери страйкуючих переконали до продовження початої справи. Однак недостатня політична досвідченість, матеріальна скрута, саморозпуск поштово-телеграфного З'їзду, відмова від страйку більшості округів та обіцянка задовольнити основну економічну вимогу відіграли свою справу. Працівники Херсонської поштово-телеграфної контори 10 грудня 1905 р. повідомили губернатора, що відновлять роботу наступного дня, у Миколаєві теж приступили до роботи 11 грудня [12, 7 червня, с.3]. В Одесі дещо пізніше - 14 грудня [10, с.114]. До 15 грудня 1905 р. всі установи губернії приступили до роботи [8, с.67].

Щодо долі учасників страйку, не можна переносити категоричні твердження М.Псурцева на Херсонську губернію, згідно яких: «.страйк був жорстко придушений, тисячі робітників [зв'язку] були кинуті у в'язниці та відправлені у заслання, або звільнені без права прийому на державну службу» [4, с.44]. З явним дефіцитом кадрів, більшість працівників були знову прийняті на службу [13, арк.34-35,65,68,72; 18, арк.393-393зв.]. З квітня 1906 р. відновили попередні оклади чиновникам, яким понизили за участь у страйку [19, 9 квітня, с.2- 3]. Лояльно віднеслися і до організаторів та керівників страйку. Наприклад, лідери Херсонської установи Кущинський, Жаммет отримали аж по чотири місяці ув'язнення, Гевінський і Діанін взагалі були виправдані [20, 7 червня, с.3]. Більше того, найактивніші звільнені учасники мали змогу агітувати за новий страйк. Щоб гасла із закликом організувати новий страйк не бентежили голови службовців, вирішили агітаторів не допускати в установи [18, арк.393-393зв.].

Царський уряд виніс для себе уроки із страйку поштово-телеграфних чиновників та службовців. Бажаючи у майбутньому не допустити подібного, пішов на деякі поступки робітникам зв'язку. Була збільшена заробітна плата чиновникам, значно розширили коло осіб з правом на пенсію. Разом з тим, на випадок нової хвилі страйку, розробили план заміни страйкуючих робітників вузлових контор, благонадійними особами із сусідніх установ [13, арк.53].

На цьому зв'язківці не припинили участь у громадсько-політичному житті імперії. Так, чиновники Миколаївської поштово-телеграфної контори навмисно затримували списки небажаних для них кандидатів до виборів у 1-шу Державну думу [21, арк.124].

З іншого боку події 1905-1907 рр. негативно вплинули на рівень злочинності у Херсонській губернії у бік збільшення. Пік зростання припав на середину 1906 р. Про розмах бандитизму в 1906-1907 рр. свідчить значна кількість повідомлень місцевих газет [22, 28 жовтня, с.4; 21 грудня, с.3; 23, 19 січня, с.4]. Для прикладу, можна навести характеристику ситуації жителями селища Нова Прага Олександрійського повіту: «У теперішній час наші жителі позбавлені можливості їхати куди-небудь у наслідок частих грабунків та убивств» [22, 28 жовтня, с.4]. Ріст злочинності негативно вплинув на діяльність поштової служби. Саме поштою перевозилися значні суми грошей, цінних паперів, тому вона завжди була привабливою для грабіжників і всіх хто бажав «легких» грошей.

Шпальти місцевих газет, відомості начальника Одеського поштово-телеграфного округу рясніють свідченнями про спроби нападу і до того ж вдалими на пошту у дорозі [22, 4 листопада, с.3; 6 грудня, с.3; 19, 28 березня, с.4], на поштові установи [24, арк.78]. Більше того, свідченням розгулу бандитизму і зухвалості грабіжників є той факт, що об'єктом їхнього нападу ставали навіть поштові потяги [25, 21 вересня, с.3].

З огляду на вищезазначену ситуацію, з метою вберегти цінності, начальник ОПТО визначив, що листоноші, які супроводжують пошту у дорозі, прирівнюються до військових вартових і повинні не жалкувати свого життя для охорони пошти. Наказав в установах полагодити двері, віконні рами, замки, скрині, зброю (шаблі та револьвери). З допомогою військових навчити службовців користуватися зброєю, ознайомити з правилами поводження у подібних ситуаціях. У зв'язку з непоодинокими випадками добровільної здачі зброї охоронцями грабіжникам і несміливого поводження в екстремальних ситуаціях, боязливим запропонував добровільно звільнитися із служби [18, арк.76-76зв.,492-492зв.; 26, арк.430].

Звісно, прийняті заходи не змогли кардинально вирішити проблему охорони пошти. До того ж, простежувалися випадки ігнорування даних постанов. Так, при ревізії поштових охоронних ескортів у липні 1907 р. виявили: неповне озброєння в охоронців; вартові не вміли користуватися зброєю; несправність шкатулок для грошей; незнання листоношами обов'язків охоронця; поштарі допускали незнайомців до кореспонденції; поштарів і сторожів