Досить вчасно звернулося Військове відомство з проханням про влаштування колишніх підлеглих, яких після закінчення російсько-японської' війни було достатньо [18, арк.190]. З квітня 1906 р. було вирішено приймати на посади поштарів переважно осіб, які відбули військову службу, а згодом це стало обов'язковою вимогою на посаду листоноші [18, арк.494; 28, арк.38]. Таким чином, поштово-телеграфне відомство отримало професійних охоронців чи хоча б осіб, які могли відносно добре користуватися зброєю.

Ситуація явно набирала негативних обертів - нападів на пошту зростало з кожним тижнем. З огляду на це, начальник округу зобов'язав призначити в установах вищих розрядів, за рахунок зменшення розноски кореспонденції, цілодобову варту із поштарів та сторожів. Запропонував керівництву контор та відділень звертатися до місцевої адміністрації про розміщення поліцейських постів ближче до установ. У місцевостях з критичною ситуацією - звертатися до поліцмейстера або керівника місцевого військового підрозділу про розміщення озброєної варти у середині контори [18, арк.76-77,82,350-350зв.; 21, арк.120].

Так як основні сили силових структур були на придушенні «мятєжа», керівники їхніх підрозділів пропонували звертатися по допомогу лише у випадку, коли в установах збереться значна сума. Так, для прикладу, поліцмейстер Одеси пропонував начальнику місцевої поштової контори послуги своїх підлеглих лише у разі ескортування цінностей, із порту до установи, сума яких перевищувала 50 тис. крб. [21, арк.70]. Також поліцмейстери рекомендували, щоб керівники установ розміщених на одному тракті, таємно домовлялися між собою і пересилали грошову пошту разом у визначені дні [29, арк.22-22зв.]. Ясно, що у зв'язку із такою ситуацією начальники установ нерідко змушені були відряджати поштарів самостійно ескортувати на свій страх і ризик «грошову» пошту. Наприклад, у вересні 1906 р., листоноша Херсонської поштово-телеграфної контори доставив із Миколаєва 350 тис. крб., для порівняння, корова в Херсонській губернії у цьому році у середньому коштувала 41 крб. і 80 коп. [21, арк.88-88зв.; 30, с.79]. Тенденція супроводу грошової пошти одним поштарем, не дивлячись на протести поліцейських та військових, зберігалася й надалі. Можливо, існував деякий відсоток того, що це була хитрість, на яку йшли начальники поштових установ, відправляючи листонош не привертаючи до них особливої уваги.

У зв'язку з дефіцитом поліцейських і військових заборонили приймати кореспонденцію у вечірній час в установах без варти. Доставка відправлень обмежувалася центральною частиною населеного пункту [31, арк.57].

Основна маса поштових цінностей транспортувалася залізницею, тому розробили інструкцію по охороні відправлень у поштових вагонах, один із пунктів встановлював щоденну охорону поштових вагонів [32, арк.47-48; 17, арк.111-111 зв.]. Командуючий одеським військовим округом з огляду на обмежену кількість вільних військових сил, запропонував надавати охорону тільки у випадках пересилання значних сум. Вважаючи, що повідомлення по телеграфу не може претендувати на таємність, обмежили строк завчасного повідомлення військових підрозділів, призначених для охорони пошти, 48 годинами взамін 72. Суму залишали у таємниці. На значних лініях залізниці наряд варти поштових вагонів призначався з 15 і більше військових, на менших сім і більше [32, арк.21зв.-22]. Лише з вересня 1907 р. спланували на тиждень дворазову охорону поштових потягів [33, арк.76].

Опанувати ситуацію із злочинністю в імперії було нелегко. Тому з метою максимально обмежити розмір суми цінностей, яка перевозилася поштою і у разі нападу могла стати здобиччю бандитів та розвантажити обов'язки поліцейських, Міністр внутрішніх справ П.Столипін постановою від дев'ятого листопада 1906 р. визначив припинити в установах зв'язку прийом: грошових і відкритих цінних пакунків (останніх тільки з грошима, які мали обіг в імперії); міжнародних грошових і цінних пакунків та грошових пакунків у волосних управах і на залізничних станціях. У той же час, щоб повністю не паралізувати економічне життя в державі, призначив збільшити суму поштових переказів до п'яти тис. крб. [34, арк.1-2].

Вищеперераховані заходи з охорони пошти, хоча й необхідні, наклали негативний відбиток як на функціонування поштової служби, так і на зручності у користуванні її послугами звичайних обивателів. Нерегулярне відправлення «грошової» пошти, заборона приймати цінні пакунки, при збільшення суми поштових переказів, викликали зростання обігу переказу грошей поштою і спричинили труднощі з їхньою виплатою, оскільки, в установах часто було недостатньо необхідних коштів. Також в установах на залізничних станціях або поблизу залізниць постійно накопичувалися значні суми, що підвищувало ризик втрати для казни значно більшої суми при вдалому нападі злочинців [26, арк.390; 35, арк.7]. Зменшення годин роботи установ, обмеження доставки кореспонденції центральною частиною населеного пункту, як наслідок, необхідність адресантам самостійно забирати пошту викликали невдоволення серед населення.

Поштово-телеграфний страйк посилив недовіру керівництва округу до чиновників і службовців. Та й підлеглі поштово-телеграфного відомства надавали всі підстави, які кидали тінь на їхню службу. Нерідко зв'язківці самі спокушалися «легкими» грошима і зникали з ними світ за очі. Наприклад, чиновнику V! розряду наказали доставити сім тис. крб. у місцеве казначейство, але ні його, ні грошей так і не дочекалися [36, арк.19]. Можна зрозуміти і чиновника, сума яку він повинен був доставити у 1906 р., прирівнювалася приблизно його 23-річній заробітній платі [17, арк.343-343зв.].

Керівництво округу відстежило факт збігу нападів на пошту і пересилання значних сум, підозрюючи, що інформацію грабіжникам