УДК 94:[343.163:329]"1905/1907"

Г. Л. Кладова, О. П. Сарнацький

ДІЇ ЦАРСЬКОГО СУДУ В 1907-1910 РР. ЩОДО

ЧЛЕНІВ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ОДЕСЬКОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ)

У статті за матеріалами Одеської судової палати висвітлюються дії судової влади самодержавства щодо

покарання членів українських політичних партій за революційно-пропагандистську діяльність. Під час спаду

Першої російської революції самодержавна машина покарання лише набирала обертів. В роки ж

столипінської реакції вона продовжувала працювати вже більш оперативно та на повну потужність.

Ключові слова: самодержавство, прокуратура, судова палата, українські політичні партії

Дослідження проблем, пов'язаних з суспільно-політичним життям та національно-визвольним рухом в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ та на початку ХХ ст., є найбільш привабливим в сучасній вітчизняній історичній науці. До них можна віднести і питання появи і діяльності українських політичних партій, які на той час очолювали національно-визвольний рух в Україні. У сучасних дослідженнях таких авторів, як І. Курас, Ф. Турченко, Т. Геращенко [1], О. Голобуцький, В. Кулик [2], В. Головченко [3], В. Колесник, О. Рафальський, О. Тимошенко [4], Ю. Лавров [5], Р. Вєтров і С. Донченко [6], А. Павко [7], В. Стрілець [8], С. Наумов [9] висвітлюються різноманітні аспекти діяльності українських політичних партій та їх лідерів, починаючи від ліберально-демократичного напрямку і закінчуючи націонал-радикальним. Практично всі сучасні дослідження, які висвітлюють появу і діяльність вищеназваних партій на початку ХХ ст. в російській Україні, обов'язково, хоча і в різній мірі, торкаються утисків їх з боку поліції та жандармерії.

Але діяльність царської поліції і жандармів проти українських політичних партій є лише частиною більш вагомої проблеми, а саме - ставлення самодержавної влади до діяльності останніх. Разом з тим, однією зі складових цієї цікавої і маловивченої проблеми є ставлення прокуратури та судової влади самодержавства щодо названих партій. В дослідженнях вищеназваних авторів вона не знайшла свого висвітлення. В цей же в наукових розробках таких авторів, як О. Ярмиш [10], А. Чайковський і М. Щербак [11], показані дії протилежного політичного табору (тобто самодержавства) проти українського національно-визвольного руху і тих, хто його очолював. Діяльність судової влади і прокуратури розглядаються лише епізодично саме в площині протидії діяльності вищеназваних партій.

Разом з тим, архівні джерела надають нам можливість більш детально показати подібну діяльність судової влади та прокуратури самодержавства саме в цьому напрямку. Тому в статті автори поставили собі за мету показати на матеріалах Одеської судової палати їх дії з метою покарання членів українських політичних партій за їх революційно-пропагандистську діяльність в роки Першої російської революції та столипінської реакції.

Як видно з обвинувального акту, складеного 31 жовтня 1907 р. товаришем прокурора Одеської судової палати, 26 квітня 1907 р. поліцейський стражник Вінницького повіту Ц. Трасковський, отримавши з Гніванського цукрового заводу повідомлення по телефону від жандармських агентів про те, що у лісі при с. Гнівань якийсь єврей роздає робітникам цукрового заводу прокламації, відправився туди в супроводі другого стражника П. Матвєєва для перевірки отриманих відомостей. Підійшовши до лісу, вони побачили молоду особу, яку оточував натовп приблизно з 60 робітників. Угледівши стражників, хлопець спробував утекти, але був ними затриманий. При особистому обшуку в кишенях його піджака було знайдено 89 прокламацій "УС "Спілки" РСДРП", які й стали речовими доказами його вини. Затриманим виявився міщанин м. Бердичева М.Ш. Іоліс [12, спр.296, арк.3].

Далі, як свідчить документ, названі прокламації були видані Бердичівською організацією РСДРП від імені Головного Комітету УС "Спілки" РСДРП, У них йшлося про те, що необхідно забрати владу у царя та уряду і передати її в руки народу, створивши республіканську форму правління, закликаючи тим самим до повалення існуючого в країні суспільного ладу. Свідчень робітників, які слухали агітатора у лісі та отримали від нього листівки, поліції здобути не вдалось, оскільки після його арешту робітники швидко розійшлись.

Вказаний злочин було передбачено 2 і 6 пп. І ч. 129 ст. Кримін. Улож., і на підставі 2 п. 1032 ст. Вст. кримін. судоч. зазначений М.Ш. Іоліс підлягав суду Одеської судової палати. Попереднім слідством було також встановлено, що на момент затримання йому було 16 років [12, спр.296,арк.3зв.].

Суд над ним відбувся 21 квітня 1908 р. за участю станових представників і визнав його винним. Але враховуючи той факт, що хлопець на момент скоєння ним "злочину" був неповнолітнім, його не посадили до в'язниці, а відпустили під відповідальність матері [12, спр.296,арк.65].

Про поширення нелегальної літератури українських політичних партій на той час свідчить і справа цієї ж палати стосовно Ф. Бондаря, який знаходився під особливим наглядом поліції та був звинувачений за 2 п. І ч. 129 ст. Кримін. Улож., що надійшла до неї 17 листопада 1907 р. [12, спр.297,арк.1].

У обвинувальному акті, який було надіслано до неї 29 листопада ц.р., зазначалося, що 26 лютого 1907 р. під час обходу старшим стражником І. Лоточинським в м. Шатаве Кам'янецького повіту закладів з продажу та споживанню спиртних напоїв, він зайшов до пивної лавки "Кляве", на прилавку якої побачив брошуру "Добра порада в ліху годину". Прикажчик лавки сказав поліцейському, що цю брошуру дав йому сторож Маковського волосного правління В. Бойко, а він у свою чергу отримав її від писаря того