Залучений до дізнання як звинувачений, А. Слободянюк визнав себе винним у збереженні з метою поширення творів, що підбурювали до повалення існуючого в державі суспільного ладу, та пояснив, що знайдені у нього при трусі видання отримані ним від А. Шнайдера, котрий просив його після ознайомлення з ними передати для читання іншим селянам. А. Шнайдер, як звинувачений по цій справі, під час допиту винним себе не визнав та заявив, що він нічого А. Слободянюку не давав, а прийшов до нього, аби найняти підводу та поїхати в Теплик. Обвинувачення щодо названих осіб закінчувалося тим, що злочин, який вони вчинили, передбачений відповідними статтями Кримінального уложення, а тому вони підлягають суду Одеської судової палати за участю станових представників [12, спр.322,арк.5].

28 квітня 1908 р. судова палата у своєму розпорядчому засіданні, ознайомившись з обвинувальним актом прокуратури, прийняла рішення надати справі подальшого ходу, а також погодилась із пропозицією прокурорського нагляду проводити слухання за зачиненими дверима. Справа мала слухатися за участю станових представників [12, спр.322,арк.7-7зв.].

Виїзне засідання Одеської судової палати відбулося у м. Вінниці 25 листопада 1908 р. На початку засідання судовий пристав доповів, що А. Слободянюк на суд не з'явився і що, за повідомленням Гайсинського повітового поліцейського управління, повістка про явку його на суд від 12 листопада 1908 р. йому не була вручена, оскільки знайти його не вдалося. Суд прийняв рішення оголосити А. Слободянюка в розшук через публікацію, а справу про нього виділити в окреме виробництво [12, спр.322,арк.89-89зв.]. Відносно другого підсудного, А. Шнайдера, 19 років, то суд ухвалив визнати його винним у злочині, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 129 Кримін. Улож. та ув'язнити його у фортеці на вісім місяців із зарахуванням часу попереднього ув'язнення (6 місяців), а речові докази, згідно зі ст. 36 Кримін. Улож., знищити [12, спр.322,арк.91-91 зв.].

Таким чином, дії прокурорського нагляду та судової влади самодержавства саме під час спаду Першої російської революції та в період столипінської реакції набувають значного розмаху у справі покарання політичних "злочинців". Державний переворот 3 червня 1907 р. відкрив реакції "зелене світло" в її діяльності по придушенню не тільки всього революційного, що ще залишилось у країні, а і прогресивних національних кіл. Більша частина з того, що було дозволено царатом під час його переляку за часів Першої російської революції, тепер почалося вважатися злочином проти існуючого ладу і крамолою. Політичні судові процеси відбувалися один за одним, безжалісно караючи представників революційних партій та тих, хто брав участь у революційних подіях. Самодержавна машина покарання, що набирала обертів під час спаду революційного тиску на царизм, надалі продовжувала працювати оперативно і на повну потужність. Разом з тим, проведене нами дослідження охоплює одну з найважливіших ділянок в діях уряду стосовно лише окремих членів українських політичних партій революційного спрямування та їх прихильників, яке обмежене як хронологічними, так і певними географічними межами. Тому визначена проблема потребує значно ширшого висвітлення відносно всіх українських політичних партій, які існували на той час в Україні.

Джерела та література

Курас І.Ф., Турченко Ф.Г., Геращенко Т.С. М.І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал. - 1992. - №9, №10; Курас І.Ф. Перший речник новітнього українського самостійництва (Микола Міхновський) // Історія України. - 2000. - №6; Турченко Ф.Г. Микола Міхновський у період російської революції 1905-1907 років // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2003. - Вип. XVI.

Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ - початку ХХ століття. - К., 1996.

Головченко В.І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: нариси історії української соціал- демократії початку Хх ст. - Харків, 1996.

Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження і національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини. 1900-1907. - К., 1998.

Лавров Ю.П. Виникнення і діяльність українських політичних партій // "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К., 1999. - Ч.2.

Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925). - Дніпродзержинськ, 2001; Донченко С.П. Ліберальні партії України (1900-1919 рр.). - Дніпродзержинськ, 2004.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: наприкінці ХІХ - початок ХХ ст. - К., 1999; Його ж. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації модерної доби в Україні. - К., 2002.

Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ століття - 1939 рік). - К., 2002.

Наумов С.О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. ХІХ ст. - лютий 1917 р.). - Х., 2006.

Ярмыш А.Н. Судебные органы царской России в период империализма (1900-1917 гг.): Учебное пособие. - К., 1990; Його ж. Наблюдать неотступно... - К., 1992; Його ж. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. - Харків, 2001.

Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом: З історії адм. органів і поліц.-жанд. системи в Україні (ІХ - початок ХХ ст.) - К., 1996.

Центральний державний історичний архів України (м. Київ). - Ф.348. - Оп.1.

Кладова