УДК 94:341.123:328.161.2(497.1)"1990"

К. О. Шимкевич

КООРДИНУЮЧА РОЛЬ ООН У ВРЕГУЛЮВАННІ КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ У КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇЇ (ПЕРША ПОЛОВИНА 1990-Х РР.)

Стаття присвячена дослідженню одного із аспектів діяльності ООН щодо врегулювання "балканської кризи" першої половини 1990-х рр. Головний акцент зроблений на розкриття особливостей роботи ООН як координуючого центру по об'єднанню зусиль міжнародних організацій у подоланні кризової ситуації у колишній югославській федерації.

Ключові слова: колишня Югославія, масові порушення, Сили ООН з охорони, "безпечні зони" ООН.

Міжнародні організації відіграють значну роль у подоланні кризових явищ та гуманітарних катастроф у різних регіонах світу. Особливо їх робота є необхідною під час збройних конфліктів, коли мирні жителі стають жертвами активних військових дій. Найбільш ефективними зусилля даних організацій є при спільній, скоординованій, цілеспрямованій діяльності. У сучасній системі міжнародних відносин координуючу та об'єднуючу роль у зонах військових дій здебільшого виконує Організація Об'єднаних Націй. Досить яскраво це можна простежити під час конфліктів на Близькому Сході, Африці, на Кавказі, Балканському півострові. Останній регіон є прикладом того, як спільні зусилля міжнародних організацій під егідою ООН сприяли встановленню миру на території колишньої Югославії, розв'язанню проблеми Косова, розслідуванню військових злочинів проти мирного населення. Впродовж останніх двадцяти років робота ООН у Балканському регіоні була тісно пов'язана з подіями у колишній югославської федерації та визначалась внутрішніми процесами у Боснії і Герцеговині, Косово, Македонії, Сербії, Хорватії і Чорногорії.

Діяльність ООН у колишній Югославії залишається актуальною і цікавою для дослідження. Деякі аспекти даної теми були предметом наукового інтересу юристів, політологів, істориків. Зокрема, в українській та зарубіжній історичній науці велику увагу приділяли вивченню миротворчих і гуманітарних аспектів діяльності ООН у процесі врегулювання югославської кризи [1-5; 8-10]. Окремо розроблялись теми, присвячені військовим операціям ОоН та НАТО під час міжетнічного конфлікту у колишній Югославії у рамках співробітництва щодо підтримання системи колективної безпеки у світі [6-7; 11-14]. Втім, роль ООН як координатора у різних аспектах врегулювання кризи на Балканах є мало досліджуваною як в українській, так і в зарубіжній історіографії. Джерельну базу дослідження в рамках даної статті забезпечили резолюції Ради Безпеки ООН, звіти Генерального секретаря до Ради Безпеки ООН, періодичний звіт Спеціального представника Комісії ООН зі справ людини [16-19; 21-32; 34-37], які дозволили звернути увагу на важливі моменти у роботі даної організації у колишній Югославії в період 1991-1995 рр. Методологічною основою статті стали принципи багатофакторності та історизму, які забезпечили можливість системного дослідження, дозволили проаналізувати чинники, які визначали напрями роботи ООН у регіоні.

У даній статті акцент зроблений на дослідженні діяльності ООН під час активних військових дій у 19911995 рр., тому що саме в цей період ООН стала своєрідним центральним координуючим органом щодо врегулювання "балканської кризи" та початку розслідування злочинів проти мирного населення.

Перш, ніж розглянемо діяльність ООН по координації зусиль по врегулюванню кризових явищ і процесу встановлення миру у колишній югославській федерації, необхідно коротко оглянути передісторію цього питання. Ситуація на території колишньої югославської федерації загострилась у 1980-х рр. внаслідок погіршення економічної ситуації у державі, ускладнення міжнаціональних і міжрелігійних протиріч, прагнення кожної з республік сФрЮ змінити власний адміністративний устрій. Каталізатором кризи була активізація албанського руху в Косово, який досяг свого апогею у 1989 р. і призвів до посилення подібних рухів у всіх республіках СФРЮ.

Впродовж 1990-1991 рр. у республіках колишньої Югославії формувались вогнища локальних конфліктів, які пізніше призвели до широкомасштабних воєнних дій. Основними проявами "балканської кризи" першої половини 1990-х рр. стали: проголошення Боснією і Герцеговиною, Словенією, Македонією і Хорватією незалежності; введення федеральним урядом Белграду підрозділів Югославської народної армії (далі - ЮНА) до цих держав; ускладнення етнічної ситуації.

Світова громадськість з самого початку розпаду Югославії намагалась не допустити ескалації конфлікту. Так, під тиском міжнародних організацій і провідних держав світу військові частини ЮНА були виведені з республік. Крім того, Рада Безпеки ООН запровадила різноманітні санкції проти федерального уряду Югославії [15, с.23]. Втім, зупинити поглиблення конфлікту у Боснії і Герцеговині та Хорватії не вдалось. Головними причинами цього стали: прагнення керівників республік колишньої Югославії створити етнічно чисті держави за рахунок змін територіальних кордонів і переселення національних меншин. У результаті військових дій між боснійською, сербською та хорватською арміями великі потоки біженців та переселених осіб були вимушені покидати місця постійного проживання. Крім того, мирні жителі досить часто ставали жертвами насилля, "етнічних чисток", знущань, убивств. У такий спосіб штучно створювались передумови та причини для скоєння масових військових злочинів проти цивільних осіб та порушення прав людини.

В таких умовах у державах колишньої СФРЮ розгорнули свої гуманітарні місії міжнародні, регіональні та неурядові організації. Ускладнення ситуації на території колишньої югославської федерації через подальшу ескалацію військових дій потребувало від міжнародної спільноти вироблення єдиного підходу щодо врегулювання конфлікту та захисту мирного населення. На той момент тільки ООН мала необхідний досвід проведення вдалих миротворчих і гуманітарних операцій у різних регіонах світу. Саме тому, Організація Об'єднаних Націй взяла на себе роль координатора зусиль міжнародних організацій у подоланні кризи у колишній Югославії у першій половині 1990-х рр.

У резолюціях 721 (1991) та 724 (1991) Ради Безпеки ООН було визначено створення місії з