підтримання миру на території колишньої СФРЮ [16-17]. При цьому були враховані зауваження Генерального секретаря щодо ситуації у республіках СФРЮ та побажання країн-членів ООН вжити негайних заходів для припинення воєнних дій у колишній Югославії. Перед розгортанням миротворчої операції, Рада Безпеки ООН вирішила надіслати до колишньої югославської федерації військових спостерігачів, які увійшли до складу групи офіцерів ООН зі зв'язку. Визначальним фактором для створення подібної групи було підписання на початку січня 1992 р. у Сараєво "Імплементаційної угоди про негайне припинення вогню" [18, с.111]. До складу групи зв'язку увійшли 50 неозброєних офіцерів - представників від трьох різних формувань, які приймали участь у миротворчих операціях ООН. Дана група офіцерів, очолювана полковником Дж. Вільсоном з Австралії, прибула до колишньої Югославії 14 січня 1992 р. [18, с.111]. Головними завданнями їх діяльності були: проведення спостережень щодо виконання угоди про припинення вогню; вивчення фактів, які заважали проведенню миротворчої операції; вироблення методів для подолання цих перешкод.
Спочатку мандат групи офіцерів ООН зі зв'язку передбачав лише чотири тижні роботи на території держав колишньої Югославії. Втім, через необхідність розширити територію діяльності та технічними причинами, Рада Безпеки ООН подовжила дію мандата та розширила склад групи до 75 осіб [18, с.116]. Крім того, було вирішено набрати допоміжний персонал з представників місцевого населення і країн-членів ООН.
Для забезпечення більш ефективної роботи на місцях, офіцери зв'язку підтримували контакти з Місією спостереження Європейського співтовариства та різними гуманітарними організаціями. Це дозволило функціонально розподілити обов'язки та збільшити надходження інформації про масові порушення проти мирних жителів та недотримання угоди про припинення вогню.
Паралельно із роботою групи офіцерів зв'язку, до колишньої Югославії були направлені заступник Генерального секретаря ООН по спеціальним політичним питанням М. Гулдінг, заступник військового радника Генерального секретаря ООН полковник Х. Аурола та спеціальний помічник заступника Генерального секретаря ООН С. Тарур [18, с.111]. Вони спостерігали за ситуацією у колишній Югославії, а також допомагали групі зв'язку усунути перешкоди для розгортання миротворчої операції ООН.
Таким чином, Рада Безпеки оОн та Генеральний секретар ООН прагнули виробити єдиний план дій щодо колишньої Югославії. Діяльність офіцерів зв'язку у СФРЮ в якості військових спостерігачів дозволила зібрати достатню кількість інформації для вдалого проведення операцій з підтримання миру, надіслати до Боснії і Герцеговини, Македонії, СРЮ, Хорватії Сили ООН з охорони, скоординувати роботу гуманітарних організацій.
Військові спостерігачі від різних міжнародних організацій також перебували на аеродромах у Боснії і Герцеговині та Хорватії. Зокрема, в резолюціях Ради Безпеки ООН впродовж 1991-1995 рр. заборонялись будь-які військові польоти у повітряному просторі Боснії і Герцеговині, Хорватії та СРЮ. Тому для нагляду за виконанням цих заборон на аеродромах були розміщені групи спостерігачів від ООН та Місії спостереження Європейського співтовариства [19, с.129]. Військові спостерігачі контролювали польоти над республіками колишньої Югославії, проводили інспекційні дії щодо вантажу, який перевозили літаки. Значну допомогу отримували від НАТО, який за допомогою технічних засобів стежив за польотами у повітряному просторі Балкан. Всю отриману інформацію Північноатлантичний альянс передавав до спеціально створеного при штабі СООНО у Загребі Центру контролю та координації спостереження [19, с.129-130].
Важливим рішенням Ради Безпеки ООН у напрямі організації захисту мирних жителів стало створення у 1992 р. у Боснії і Герцеговині та Хорватії спеціальних районів під захистом ООН. Так, на території Хорватії згідно умов плану посланця Генерального секретаря ООН у колишній Югославії у процесі врегулювання конфлікту у 1991-1993 рр., співголови Міжнародної конференції по колишній Югославії С. Венса були організовані три захищені зони у Західній і Східній Славонії та Сербській Країні. Означені райони Рада Безпеки ООН поділила на чотири сектори "Захід", "Схід", "Північ", "Південь" [20, с.308]. Крім того, у Хорватії Рада Безпеки ООН окремо виділяла так звані "рожеві зони" - території, підконтрольні сербському уряду. У Боснії і Герцеговині Рада Безпеки ООН санкціонувала утворення так званих "безпечних зон" навколо міст Горажде, Сараєво, Сребреніца, Тузла, Жепа, Біхач [21].
Також з початком міжетнічного конфлікту в колишній Югославії було організовано діяльність миротворчих батальйонів ООН на внутрішніх і зовнішніх кордонах держав СФРЮ. До складу місії входили військовослужбовці, представники цивільної поліції та військові спостерігачі, які контролювали загальну ситуацію та здійснювали імміграційні і митні функції на міжнародних кордонах, які співпадали з кордонами районів охорони сил ООН. При організації прикордонного контролю спостерігачі часто стикались з труднощами, що були пов'язані з протидією місцевої влади у Боснії і Герцеговині та Хорватії [22, с.132].
Крім функцій, передбачених мандатом, військові спостерігачі збирали повідомлення від біженців, переселених осіб, свідків злочинів про масові підпали, руйнацію будинків і церков, про збройні напади на цивільне населення, вбивства, акти насилля [22, с.134]. На основі отриманої інформації, яка передавалась до гуманітарних і правозахисних організацій, Рада Безпеки ООН зі згоди Генерального секретаря ООН резолюцією 1993/7 від 23 лютого 1993 р. санкціонувала створення Комісії із захисту прав людини [23, с.291]. Для спостереження за ситуацією у сфері дотримання прав людини, Генеральний секретар згідно пункту 32 означеної резолюції призначив Спеціальним доповідачем у справах людини колишнього прем'єр-міністра Польщі Т. Мазовецького [23, с.291]. Він мав контролювати надходження до Генерального секретаря оОн інформації від неурядових міжнародних організацій та військових спостерігачів про порушення Женевських конвенцій 1949